История.
– Які у вас спогади з того матчу? Як команді вдалося досягнути такого історичного результату?
– Це був фантастичний матч. Дуже гарно пам’ятаю цей день, матч проходив під проливним дощем. Енергетика та емоції перед матчем зашкалювали, настрій був максимальний і, в тому числі, завдяки йому вдалося пройти у фінал.
– В Дніпро навіть на батьківщині мало хто вірив, що вже говорити про прогнози європейських експертів і букмекерів. Завдяки чому вдалося вибити Наполі з Ігуаїном, Гамшиком і іншими праймовими зірками?
– Такого результату вдалося досягнути, бо у нас був дуже дружний і міцний колектив, команда була високого рівня та будувалася багато років. Найголовніше: хлопці билися один за одного, на полі віддавали всі сили. Ключовий момент, що за емблему Дніпра ми були готові битися та віддати всі свої сили та емоції, що у нас були на той час.
– Як зараз перед очима: глядачі вибігли прямо на газон столичного стадіону. А як Дніпро святкував сенсаційний успіх?
– Після матчу всі навколо раділи та святкували, а особисто у мене вже емоцій ніяких не було, я був зовсім «порожнім» і навіть не було часу порадіти. На мій погляд, ми тоді показали найкращу гру проти найсильнішого суперника з можливих у Лізі Європи, бо на той час Наполі був вищим за класом від Севільї, незважаючи на те, що іспанці вже декілька разів вигравали цей турнір.
По складу, по грі, особливо у Неаполі, ми це відчули на собі – й треба визнати, що нам пощастило. Але у матчі-відповіді, я вважаю, ми заслужено перемогли та вийшли у фінал.
– Наскільки цей сезон був важким особисто для вас? Зміна тренера, історія з продовженням контракту, поява перших боргів у Дніпрі…
– Розумієте, коли ми грали, то не думали за борги. У нас був чудовий колектив, ми йшли до своєї мети. Нам було неважливо, що граємо без грошей, тренуємось на полях, де по коліно росте трава… Найголовнішим тоді було досягнення нашої цілі.
Повторюсь, та команда будувалася не один сезон і вона змогла продемонструвати, що ми – єдиний механізм. Дуже хотілося виграти Лігу Європи й це був би для команди найкращий фінал і кінець, де кожен віддав заради цієї емблеми все, що було можливо.
– Чого не вистачило для перемоги у фіналі? Забили перший гол, потім зрівняли зі штрафного у роздягальню. Чесно кажучи, навіть на фоні такого суперника, як Севілья, Дніпро виглядав гідно. Перегоріли?
– Ні, не думаю, що перегоріли. У фіналі – хто менше помилок робить, той і перемагає У першому таймі все йшло по нашому сценарію, коли ми вигравали 1:0, все було у наших руках. Потім допустили пару помилок і Севілья вийшла уперед, але ми все одно виправили помилки.
У другому таймі у перші хвилин 15 у мене було відчуття, що ми переможемо. У суперників нічого не виходило, але знову, на жаль, помилилися. Не вибили м’яч з карного майданчика, відскок – пропущений гол. Після цього вже у нас перестало щось виходити, там ще була травма Матеуса і догравали у меншості. Другий тайм був уже не за нашим сценарієм.
– Це найвище досягнення Дніпра – й при цьому початок кінця клубу. Погодитеся?
– ФК Дніпро зразка 2015 року – це гордість українського футболу, гордість міста. Ми тримали марку, грали за цю емблему та за людей, які віддали життя за неї, за той Дніпро. Найголовніше, що Дніпро живий буде завжди, цей герб для нас рідний і люди будуть пам’ятати той фінал, як переможний.
– На вашу думку, якби Дніпро переміг у фіналі, це врятувало б клуб?
– Думаю, що вже ні. Треба дуже сильно любити футбол керівникам і при будь-яких умовах любити цю емблему, тільки тоді у Дніпра був би шанс. Вже на сьогодні можу точно сказати, що шансів у Дніпра тоді не було і занепад клубу був лиш справою часу.
