Ділан Томас написав вірш «Fern Hill» у 1945 році. У ньому автор описує дитячі враження про перебування на однойменній фермі своєї тітки Енн Джонс, розташованій недалеко від Лланбрі в Південному Уельсі.
Ферн Гілл
Де попервах легкий та юний під вітами округ будинку,
який бринів, я був щасливим, немов смарагдова трава —
панує ніч над виярком зірковим.
Час дав мені себе вітати й коштовним відблиском повстати
в очах його вершин квітучих та бути між возами за
володаря містечок яблуневих.
Я бачив пишний почет княжий в оточенні дерев та листя.
Стежками ячменю й ромену гуляв мов річищами рік
чарівно несподіваного світла.
На фермі, де дрібниця кожна співоче пахла рідним домом,
я, про чиї хлопчачі справи чутки гуляли між хлівів,
в розмаї незворотного дитинства
отримав зі скарбниці часу дні безтурботності у тому
зеленому та золотому відтінку віку, де у грі
я то чередником був, то мисливцем.
Телята у мій ріг співали, лисиці холодно та ясно
зі згірка гавкали й субота у камінцях святих струмків
дзвеніла наче птах летить повільно.
Допоки вистачало сонця не зупинявся рух прекрасний.
В полях копиці височіли, музики дули в димарі.
Життя манке, ефірне та грайливе
леліло, як вода чи ватра, котра трави вдягнула колір.
А у нічну добу оздоби сузір’їв чепурили вись.
І сови в гущі їх носили ферму.
Допоки бал тривав Селени, благословенний серед стаєнь,
я чув хрипіння козодоїв, яких полохали баскі
на спалахи в тумані схожі коні.
Зоріло. Ферма на світанку, мов білий мандрівник з росою
та півнем на плечі додому верталася – це так було
і сяяло! Це був Адам та діва.
Вітри, світила, крила, хмари єдналися в суцільне небо
і джерело життя проміння розкинуло в той самий день.
Так світла сотворіння вірогідно
у веремії перших митей світобудови виглядало.
І зачаровані у стійлах іржали коні та в поля
хвали в уяві прямували тепло.
Мені лисиці та фазани як рівні віддавали шану
коли я біг повз дім веселий під сонцем, що ізнову й знов
над оболоків свіжих чередою
відроджувалось, мов надія на щастя у живому серці.
Мої бажання безтурботні неслися вздовж високих кіп.
І жоден клопіт душу не бентежив
у тих невинних, як небесна блакить, невимушених справах,
в мелодіях пісень ранкових над юнню, що ходою літ
зелена й золота йшла з благодаті.
Я ні на гріш не переймався, тим у роки свої ягнячі,
що час мене аж на горище до ластівчаних тягне гнізд,
бо так лягала тінь руки моєї
під місяцем, що завжди сходив, коли я вже у сновидіннях
здається чув, як над ланами високими зростає він
і врешті прокидається на фермі
з рішучим наміром назавше покинути ландшафт бездітний.
Я розквітав і одночасно до смерті торував путі,
як море, що співає в путах.
(переклад — Ігор Касьяненко)
***
Fern Hill
Now as I was young and easy under the apple boughs
About the lilting house and happy as the grass was green,
The night above the dingle starry,
Time let me hail and climb
Golden in the heydays of his eyes,
And honoured among wagons I was prince of the apple towns
And once below a time I lordly had the trees and leaves
Trail with daisies and barley
Down the rivers of the windfall light.
And as I was green and carefree, famous among the barns
About the happy yard and singing as the farm was home,
In the sun that is young once only,
Time let me play and be
Golden in the mercy of his means,
And green and golden I was huntsman and herdsman, the calves
Sang to my horn, the foxes on the hills barked clear and cold,
And the sabbath rang slowly
In the pebbles of the holy streams.
All the sun long it was running, it was lovely, the hay
Fields high as the house, the tunes from the chimneys, it was air
And playing, lovely and watery
And fire green as grass.
And nightly under the simple stars
All the moon long I heard, blessed among stables, the nightjars
Flying with the ricks, and the horses
Flashing into the dark.
And then to awake, and the farm, like a wanderer white
With the dew, come back, the cock on his shoulder: it was all
Shining, it was Adam and maiden,
The sky gathered again
And the sun grew round that very day.
So it must have been after the birth of the simple light
In the first, spinning place, the spellbound horses walking warm
Out of the whinnying green stable
On to the fields of praise.
And honoured among foxes and pheasants by the gay house
Under the new made clouds and happy as the heart was long,
In the sun born over and over,
I ran my heedless ways,
My wishes raced through the house high hay
And nothing I cared, at my sky blue trades, that time allows
In all his tuneful turning so few and such morning songs
Before the children green and golden
Follow him out of grace,
Nothing I cared, in the lamb white days, that time would take me
Up to the swallow thronged loft by the shadow of my hand,
In the moon that is always rising,
Nor that riding to sleep
I should hear him fly with the high fields
And wake to the farm forever fled from the childless land.
Oh as I was young and easy in the mercy of his means,
Time held me green and dying
Though I sang in my chains like the sea.
Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші
