(с)
Антон ШвецьА ось ще якихось персонажів люблю.
Персонаж "ось вміли ж раніше".
Особливо люблю "от вміли ж раніше будувати". Дивись, каже, триста років будівля стоїть, ось вміли ж раніше будувати. Навколо будівлі квартал суцільної забудови ще стояв раніше на п'ятсот метрів навколо, але жодного будинку з тих уже немає. Одна будівля із ста залишилася, один відсоток, але саме цього "ось вміли ж раніше" не згадує. І то що у трьохсотлітньої будівлі - три капремонти і стяжки, і фундамент підливали, він теж не знає.
І гарне все, вміли ж раніше, не те що зараз. Так, гарне. Тому що негарне знесли вщент. А все що залишилося стояти - все міцне, якісне і красиве. Тому що інше розсипалося, впало, знесли, розбомбили і не відновлювали.
Особливо радують "ось вміли ж раніше" дивлячись на Успенський собор в Лаврі. Вміли. Раніше. Ага. Тобто у 2000 році.
Будували раніше так само, як і зараз. Десь добре і витончено, десь погано і утилітарно. Десь в середньому по палаті. Адже будували не тільки храми, акведуки та бібліотеки з університетами. Будували комори, будували склади, утилітарне житло, всякі інсули і бараки, будували фабрики і депо. Багато чого будували і мало чого залишилося. Дуже мало. Це як еволюція - виживає тільки найкраще, воно ж зазвичай і найкрасивіше. Рука не піднімається розібрати ні у кого, крім зовсім уже тварин, на зразок ранніх вандалів, талібів або київських забудовників.
Десь були мотивовані каменотеси і муляри, десь в розчин не шкодували яєць або рисової каші, і мололи на совість, а десь тяп-ляп, аби простояло доти, поки лісу не знімемо.
Це життя.
Васі будівельнику по одне місце, що тобі треба, він хоче швидше до теличку під бік, подивитися кінчик і потягнути пивасик, а його бригадир хоче пиляти відкат від постачальника.
Але за підсумком, через роки, десятиліття і століття з тисячоліттями, бачиш ти тільки те, що не розсипалося, те, що зберігали, те, що берегли, на утримання чого були гроші і те, що спочатку будувалося на нормальному місці за нормальним проектом нормальними будівельниками не з гівна і палиць. Бачиш те, де зійшлися зірки.
Казка про Герострата гарна, але ніхто досі не пояснив, яким хером він спалив кам'яний храм дотла.
Тактичних термоядерних зарядів тоді не було, так що пожежі, можливо, допомогло те, що перший храм Артеміди був побудований прямо на болоті, а вже Олександр Македонський, коли будував копію, не пошкодував грошей на солідне підґрунтя. Фундамент, втім, теж не допоміг, і руїни храму навіть у версії Македонського разом з ним теж потонули нах…, потонули так, що забули і місце. Знайшли тільки в 19 столітті. А це - чудо світу, на секундочку.
Смішно стояти посеред Луксора і говорити - ось вміли ж будувати тисячі років, тому й досі стоїть. Особливо якщо трохи далі подивитися. Туди, де бригада турків будівельників (єгиптяни не альо) наступну чергу храмового комплексу назад збирає по шматочках за допомогою турецької матері, тисяч тон бетону, арматури в руку завтовшки, зварювання і так далі.
Впали і Колос Родоський (якщо він і існував, то простояв не більше 50 років навіть згідно з легендами), і Олександрійський маяк, і Галікарнаській мавзолей.
З Китайської стіни стоять тільки ті ділянки в основному, які будували за часів династії Мін, що не скупилася на каменотесів і драконівськими заходами стежила за якістю розчину, призначеного для їхнього скріплення. Після воцаріння династії Цин за триста років стіна на більшості ділянок без нагляду розсипалася на порох.
Те що ви бачите – знову-таки збирали по шматках вже при комуністичному Дені Сяопіні на гроші всього світу. Знову таки - арматура, бетон, крани і т.д. Велика частина стіни, далека від туристичних маршрутів - в руїнах, як і належить нормальному об'єкту, за яким не стежили сотні років. Десь розсипається, десь падає після дощів, десь розбирається навіть зараз, хер вам Юнеско і чекісти, викуси.
Стоять вершини будівництва своїх епох, унікальні інженерні споруди - або геніальні, або прості і надійні. Або утилітарні, але дуже потрібні.
Стоїть частково Колізей, стоїть Пантеон (бо бетон), стоять Піраміда Хеопса і Чичен-Іца, стоїть Ейфелева вежа, стоять деякі акведуки, донжон замку Лош (9 століття), Тадж-Махал, вирубана в скелі Петра. Стоїть римський міст Алькантара, попри те, що його і руйнували і навіть підривали в ньому прольоти. 106 рік нашої ери і майже двісті метрів завдовжки. Тому що дуже потрібен був, лагодили, стежили, доглядали.
Стоїть досі красивий і абсолютно божевільний храм Мінакші в Індії. Щоправда, всі скульптури в ньому реставруються раз в десятиліття стабільно за графіком, а то б вже пообсипались, як бувало раніше і була б сумна пірамідка. А не місце паломництва і мрія туриста.
Стоїть Заборонене місто в Пекіні, бо ж його перебудовували і використовували весь час життя. І як його будували, господи, там історія будівництва – як історія польоту на Місяць. Десятки тисяч ремісників і мільйон будівельників, кілька архітекторів-зодчих, узгоджений міністерствами проект, який не хер тобі собачий. Вінець бюрократичної культури Китаю епохи династії Мін. Цеглу для підлоги обпалювали кілька місяців. Кілька місяців випалу. Їх називали золотими, мені здається, це про їх ціну. Вони досі цілі, здебільшого на підлозі лежать. Шістсот років. Втім там теж три тронних зали майже відразу згоріли під три чорти і їх потім відновлювали (будова здебільшого з дерева, і щоб воно не горіло щозими, там придумали унікальну систему централізованого опалення, ага). Турбота і догляд так само важливі, як вміння будувати.
А ось вежа в Пізі уже б впала, якби не сучасні роботи по зміцненню. Нахил пішов ще під час будівництва, хоча будували 200 років. Не розрахували з розміром фундаменту, і після того як побудували третій поверх, вежа почала падати. До речі, дзвіниця кривої вежі стоїть рівніше за саму вежу. Вежу при будівництві через сторіччя намагалися ніби вигнути, але не вдалося, вона продовжила падати. Вміли раніше будувати, ага. У росіян в Казані до речі така ж крива вежа стоїть, тобто теж падає потихеньку. Століттями.
Борободур зберігся, бо його засипало вулканічним пеклом і приховало від очей. Храм лежав в пагорбі, теж насилу знайшли. Втім і тут, що ми бачимо – це наслідок реставрації.
Пожежа не пощадила Парфенон, храм став напівзруйнований.
Час не пощадив і Ападану з Персеполя, а вже там будували на століття.
Будували раніше так само, як і зараз. По різному.
І не завжди рятувало серйозне ставлення замовників будівництва та будівельників до будівлі. Бувало, що проект хріновий, та й геологорозвідку тоді не знали. Багато чого тоді не вміли або не знали. Осідання ґрунту, погані фундаменти, стічні і зливові води, активна ерозія, пилові бурі, зміна русел річок, виверження вулканів, і інші кліматичні, екологічні, економічні негаразди могли перервати життя як завгодно вдалої будови.
Десь банально не вистачало догляду і грошей, без догляду будівлі руйнуються дуже швидко. Десь втрачалося значення будівлі і на неї просто забивали, крізь пальці дивлячись на будівельний канібалізм. Десь губилися цілі цивілізації і ми навіть не знаємо, скільки ще по світу розкидано шедеврів, засипаних землею і піском, завалених попелом і занесених селевими потоками.
Десь просто не пощастило - війна ніколи не закінчується, юзернейм. Комусь шедевр, а комусь і замок. Кому-то акведук, а кому-то і вода в обложене місто, комусь храм, а комусь і скарбниця.
Імператор Септимій Север херанул в Лептіс-Магну стільки сил, але вандали, які добралися до Лівії, і бербери з мусульманами наплювали на його зусилля, цікавлячись зовсім іншим.
Уміють будувати не епохи. Вміють будувати конкретні архітектори і конкретні будівельники. Хороші вміли і три тисячі років тому, вміють і сьогодні. Хороші будівники і на супутниках Юпітера будуватимуть хороші будівлі в майбутньому.
Вміють будувати люди, які цінують свою працю. Уміють зберігати те, що побудовано, ті хто цінує працю інших. Хто цінує те місце де вони живуть.
Римська дорога тому стояла століття, що вона була справжньою артерією життя і коштувала як десять пілотованих польотів на Марс за нинішніми грошима. І підтримання в порядку всієї дорожньої мережі Римської Імперії коштувало, як утримання пари легіонів на рік, а може і більше.
Вміли будувати не «тоді», вміли будувати конкретні люди. Ми ще, можливо, пам'ятаємо імена архітекторів або замовників, але не пам'ятаємо імен простих будівельників, каменярів і тих хто на собі все це тягав, але ж їхнє ставлення до своєї справи теж було дуже важливим.
Не вміють будувати не в абстрактному «зараз». Не вміють будувати конкретні прізвища, беруть відкати конкретні люди, підписують потворні проекти конкретні чиновники, лажають конкретні підрядники, єблують на будівництві і крадуть пісок конкретні зубожілі Васі і Петі.
Просто з сучасності ви бачите весь процес еволюції, ви бачите, як помирає слабке.
Але не тільки будівництво. І догляд.
Конкретний мудило в вашому домі захоче собі студію, конкретний Семеном кувалдою знесе стіни - і привіт всій конструкції. Туди ж – вода, яка постійно підтікає з труб під фундамент, або забудовник, який вирішить увігнати поруч з вами свічку в 40 поверхів.
А так персонаж «вміли раніше будувати» і сам у себе перепланування зробить, а потім узаконить її за бабло і на обслуговування будівлі грошей заб'є, а потім буде скиглити, що от не вміють нині будувати.
У тому ж Римі в третьому столітті і пізніше будували інсули – багатоквартірні кам'яні домівки. У Остії в центрі, наприклад будували добре - деякі частини з тих інсул стоять досі. В них чотири поверхи, за мірками четвертого століття - гігантська споруда. А були й гірші інсули (і їх було набагато більше) - вони і падали, горіли, осідали, розсипалися від часу, тому що замість бетону і каменю складалися з дерева та цегли-сирцю. Їх не залишилося.
Все як і зараз. Тільки сопромат, БНіП, стандарти і моделювання з'явилися.
А люди з часів третього століття не сильно еволюціонували.
