Минуле засідання Верховної Ради відбулося 23 липня. На ньому депутати встигли проголосували тільки за продовження воєнного стану та мобілізації. Після чого роботу трибуну парламенту заблокували депутати з вимогою розглянути законопроєкт про заборону російської церкви у другому читанні. У Раді домовилися доопрацювати ініціативу та винести її у залу на наступному засіданні. Окрім цього виклику перед законодавцями стоять інші, не менш складні рішення, розгляд запропонованої урядом моделі підвищення податків та призначення міністрів.
Українські Новини поговорили з головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком про вищезгадані виклики. Також спікер парламенту розповів, чи не загрожує зменшення кількості монобільшості зникненню коаліції, чи потрібні нові підстави для позбавлення мандату депутатів, які потрапили у "зашквари", а також його особисту думку щодо відставки прем’єр-міністра Дениса Шмигаля.
У ВР дуже довго обговорювали, яким може бути концепт підвищення податків. Ніхто не говорив, чи це буде підвищення ПДВ, чи військовий збір. На даний момент ми знаємо, яку саму модель пропонує уряд. Чи ви особисто підтримуєте ту модель, яку запропонував Кабмін?
Я думаю, що ми всі дорослі люди і свідомі того, що війна – це найбільший поглинач коштів, який є в державі. І тому, логічно, що кошти повинні поповнюватися. І я вважаю, що найбільшим досягненням уряду, Верховної Ради України та всіх, хто займається питаннями економіки, є те, що два з половиною років ми, слава Богу, йшли на дуже високому рівні забезпечення. В мене є з чим порівняти історично. Деякі держави занепадають після перших двох місяців війни: економічний занепад, голод і все, що може бути. Нам вдалося утримати економічний рівень і банківсько-валютну систему. Безперечно, ми усвідомлюємо, що кошти, які надсилаються нашими партнерами, йдуть не на війну. Вони йдуть на утримання нашого безпосереднього існування. А те, що йде на війну – це кошти, які ми повинні давати, як народ України, для наших Збройних Сил. Коли збільшуються потреби у війні та кількість мобілізованих осіб, яких потрібно забезпечити фінансово, зокрема укомплектуванням та необхідною зброєю, важливо розуміти, що це буде потребувати коштів з бюджету. І тепер від цієї вихідної точки ми будемо говорити, яка є філософія.
Є філософія, яку запропонував уряд – в багатьох місцях взяти по трішки, щоб продемонструвати необхідність надходження в бюджет абсолютно конкретної цифри, яку запитує він. Це цифра, яка складає дефіцит бюджету на цей рік, відповідно, вона має перенаправитись на той період наступного року, коли будуть вестися військові дії. Вони запропонували таку модель. Існує інша модель – взяти один податок, який має саму ширшу базу обслуговування, а саме податок на додану вартість і підвищити його на певний відсоток. Вони не обрали цю модель, мені здається, що дуже багато буде залежати від того, як буде проведена дискусія у профільному комітеті.
Я просто хочу сказати, що є два виходи з цієї ситуації. Або потрошку підвищувати різні види оподаткування з вузькою оподаткованою базою, або трішки підвищити один вид оподаткування з високою податковою базою. Я дуже сподіваюся, що в комітеті пройде дискусія. Якщо твій законопроєкт є справедливим і поширюється на всіх, це викликає менше критики в суспільстві, ніж точкові зміни для якихось конкретних осіб, тому що в законопроектній діяльності мінуси плюсуються. І тому нам треба теж зрозуміти не тільки, чи ми отримаємо цю необхідну суму, але і скільки голосів за це ми отримаємо в парламенті. Тому я очікую перших слухань в комітеті, після цього будемо визначатися.
Як Ви вважаєте, взагалі, чи готова Рада для того, щоб розглядати відповідний законопроєкт?
Рада ж абсолютно реалістична. І ми усвідомлюємо, що ми можемо або збільшувати надходження в бюджет шляхом підняття оподаткування, або через емісію. Емісія – це не вихід. Тому ми не можемо допустити цього. Ми мусимо звертатися до народу України різними способами, з тим, щоб ЗСУ мали фінансову підтримку.
Навколо багатьох депутатів виникають скандали, на які суспільство дуже сильно обурюється, настільки, що реєструються петиції про припинення повноважень. Вичерпний перелік підстав позбавлення мандатів виписаний у Конституції, під час війни його змінити не можна. Але все одно цікаво, чи вважаєте ви діючий механізм припинення повноважень справедливим? Якщо ні, то що б ви запропонували змінити?
Всі повинні розуміти, що ми під час воєнного стану не можна змінювати Конституцію. Виключно Конституцією передбачено сім випадків, за яких народні депутати можуть бути позбавлені своїх повноважень. І всі ті позбавлення повноважень, які відбувалися взагалі, попри весь цей хайп, який був в суспільстві, ми намагалися проводити виключно у відповідності до цих самих пунктів Конституції. Це робилося з однією метою, щоб ніхто з тих, кого позбавили ми депутатського повноваження, не мав ані найменшого юридичного шансу спростувати це в судовому порядку. І навіть попри це, колишній депутат, але теперішній зрадник, Медведчук судиться сьогодні з Верховною Радою про те, що його незаконно позбавили депутатського мандату. Але як юрист, саме через те, що ми проводили це у повній відповідності з Конституцією, я абсолютно спокійний за перспективи цієї судової справи. Було б гірше, якби ми на цьому хайпі, революційній доцільності, не притримуючись вимог Конституції, зробили це рішення. Тоді б в нього були всі шанси виграти справу в суді. І це для мене є основою, тому що все, що ми робимо, потрібно співрозмірювати з Конституцією України.
Чи задовольняє мене цей перелік, який є? Безперечно, ні. Конституція писалася в 1996 році, і писалася вона як Конституція мирного часу, дуже багато речей були неврегульовані. Ми бачимо, що практика показує, що багато речей вже треба змінювати з часом в Конституції. Це стосується і підстав позбавлення народного депутата своїх повноважень. Що б порадив я, і ці зміни були внесені в перший же день роботи Верховної Ради 9-го скликання Президентом України Володимиром Зеленським, це додаткові підстави, які позбавляють народного депутата повноважень. Одна з них, зокрема, прогули. Тобто, якщо є прогул, і ти не виконуєш свої повноваження, це є підстава для того, щоб тебе позбавили повноважень. Друга підстава – кнопкодавство. Чи може бути цей перелік випадків розширений? Безперечно, може.
І я думаю, що в контексті народовладдя ми повинні думати і про інститут відкликання народного депутата. Про те, як народ, який обрав депутата, має можливість відкликати його назад. Це абсолютно нормальна практика, яка існує в багатьох країнах світу.
Також йдуть дискусії про імперативний мандат. Особливо вони будуть актуальні, коли буде обиратися наступна Рада за правилами голосування по списках. Якщо депутат приходить разом з партією, а потім починає вести якусь свою політику за зрозумілих чи незрозумілих питань, то безперечно партія, яка привела цього депутата, має право впливати на нього. Тут є свої плюси і мінуси. Це питання дискусії, тому що, з одного боку, не хочеться перетворити це в акціонерне товариство, де просто може сидіти людина з 40% голосів і подавляти депутатську ініціативу. З другого боку, партійне структурування суспільства також є дуже важливим для майбутніх процесів. Тому, безперечно, є над чим думати і перспектива також є.
Опозиція критикує законопроєкт про скасування літнього часу, зокрема вони наголошують, що це негативно вплине на ситуацію з енергетикою. Що би ви відповіли на такі зауваження? У східних областях України буде світати о 3 ночі, наскільки це нормально?
Я почну з того, що таке політична боротьба. Опозиція завжди знаходить можливість критикувати владу і це абсолютно нормально, це у всіх демократичних суспільствах, використовуючи роз'ємність суспільств. Зараз вони використовують поділ на "сов" і "жайворонків". Умовно, вони "війну між совами і жайворонками" намагалися осідлати, але це у них не вийшло. Я поясню, чому. Сезонне переведення годинникової стрілки – це пострадянщина, яка прийшла до нас в 1981-му році в Українській Радянській Соціалістичній Республіці. У 2019 році було рішення Європейського парламенту, який рекомендує всім країнам відмовитися від сезонного переведення. Але потім прийшов коронавірус і країнам було не до того. Але є позиція: Європейського парламенту, позиція громадян Європейського Союзу, де під час опитування більше 80% висловилися за скасування сезонного переведення, позиція науковців, біологів, медиків, хронологів і інших, які займаються питаннями біоритмів. В мене є листи підтримки з Національної академії наук, Національної академії медичних наук, від провідних вчених, які говорять однозначно: "людський організм страждає від цих переведень".
Питання переведення годинникової стрілки – це питання комфорту для людини, а не якихось інших речей. Всі ці викрики, що це суттєво посилить чи послабить нашу енергетичну спроможність, це все теж неправда, тому що буквально на останній годині запитань до уряду міністр енергетики чітко сказав, що драматичного впливу воно мати не буде. Тому що сьогодні абсолютно інші технології, абсолютно інша система та культура енергоспоживання. Я ще раз кажу, коли сезонне переведення часу вводилось в США, основним обґрунтуванням було, що воно збільшить кількість свічок, які спалюються. Зараз ми живемо в постіндустріальному суспільстві, з LED-лампами, з абсолютно іншою культурою споживання. Коли ми говоримо про енергетичне споживання, ніхто, ні одне міністерство, ні одна академія наук не має розрахунків про те, що якось це впливає на економію. А знаєте, ще тоді, як я вже говорив, що "користь від нього недоведена, але шкода очевидна".
В цьому балансі між біологічними потребами кожної людини, між політичним проявом, що Україна ніколи більше не буде жити з РФ в одному часовому поясі... Влітку, ми живемо з Росією в одному часовому поясі. А так, після того, як ми будемо мати свій часовий київський пояс, то ми півроку будемо жити з Європою в часовому поясі. Це ж трошки інші світоглядні речі.
Ця критика, що там світати буде о третій ранку, ну а зараз світає о четвертій ранку. Хтось прокидається о четвертій ранку? Друзі, якщо є такі території на Землі, де взагалі полярна ніч, де взагалі немає ночі? Це якісь намагання вбити клин між "жайворонками" і "сомами". Я вважаю, що на цьому треба поставити крапку. Рішення прийнято. Давайте подивимося, як в кінці останньої неділі березня, коли буде вже наступне переведення, як ми будемо жити. Повірте мені, нічого не зміниться, і ми просто будемо жити без зірваних біологічних ритмів в нормальному природному для України простору.
Ми вже з вами спілкувалися на брифінгу, ви підтвердили те, що зміна уряду під час воєнного стану не може відбутися без порушення законодавства. Та чи допускаєте ви все ж таки зміну премʼєр-міністра і чи підтримали б таку ідею?
На моє глибоке переконання, Денис Анатолійович є найкращим прем'єр-міністром за всю історію України. Тому що він технократ і очолює технократичний уряд. Я вважаю, що і до моменту повномасштабного вторгнення, і з моменту повномасштабного вторгнення він завжди був на місці, він є, в хорошому розумінні, трудоголіком своєї справи та дуже глибоко розбирається в процесах, які існують в державі.
З приводу юридичної складової – в парламенті може відбутися все, що завгодно. Але я ще раз підкреслюю, що я, як юрист, глибоко переконаний, що зміна уряду з повним дотриманням вимог закону "Про воєнний стан" сьогодні малоймовірна. Є різні ініціативи: внести зміни до закону "Про воєнний стан" та змінити 10-ту статтю, внести якісь інші доповнення. Вони циркулюють саме тому, що сьогодні вже всі зрозуміли, що будь-які ініціативи по заміні уряду саме через такий сценарій з дотриманням закону є доволі суперечливими. Тому я б розділив політичну і юридичну річ. З юридичної в мене є сумніви, і я підтримую те, що ви говорили, те, що говорили юристи, Федір Веніславський, що сьогодні немає можливості з повним дотриманням закону змінити уряду.
А ви б підтримали саме точкові зміни кадрів у Кабінеті Міністрів?
Перед тим як перейти до точкових змін, давайте заповнимо шість вакансій, які у нас є. Тому що, наприклад, прем'єр-міністру, я його дуже добре розумію, інколи складно проводити засідання уряду, тому там мають голосувати міністри, а не заступники і виконуючі обов'язки. І коли в його "збірній" шість чоловік немає, то йому складно, в тому числі, і управляти.
Тому я все-таки б рекомендував колегам сконцентруватися на заповненні тих вакансій, які є. А після цього ми можемо проводити дискусію. Я дуже би хотів, щоб в основі будь-якої кадрової зміни в уряді лежало чітке розуміння щодо того, що зроблено і що планує зробити особа, яка прийде натомість. Це ж нормальні основи управління в державі. Є в мене претензії до деяких міністрів щодо їхньої роботи, щодо їхньої співпраці з Верховною Радою, але в цілому співпраця Верховної Ради з урядом і уряду з Верховною Радою мене, в принципі, задовольняють.
Кого ви вважаєте найкращим спікером парламенту?
Ви знаєте, коли я проходжу біля портретів, я бачу всіх тих, хто очолював парламент, і усвідомлюю, що кожен з них жив в абсолютно конкретних історичних умовах. І тому оцінювати когось більше, когось менше, з мого боку, було б просто некоректно, тому що в кожного була своя доля і свій шлях.
Хтось подарував Україні Акт Незалежності, хтось – Конституцію, хтось – зрадницькі Харківські угоди. Кожен несе відповідальність за ту історію, яку він очолював під час своєї каденції на посаді спікера. Але, відверто кажучи, попри те, що за Конституцією ми знаємо, яка позиція спікера, але в парламенті спікер за своїми повноваженнями – це просто перший з серед рівних. Я кажу, в чому унікальність парламенту, я це завжди підкреслюю, що в мене немає підлеглих. Всі народні депутати є абсолютно рівні, і не було підлеглих ніколи і ні в кого. Саме тоді ти повинен обирати абсолютно інший формат управління, не керівництва, а саме менеджерського управління у Верховній Раді України . Ти повинен більше переконувати, більше давати дискусії. І так було у всіх спікерів. Я просто дуже добре розумію, як в період політичних затяжних криз кожному з них було важко. Оцінюючи кожного, їхній вклад в розвиток українського парламентаризму, я думаю, що переважно більшість з них однозначно були державниками, тому що ми знаходимося вже на 33-му році утримання нашої державності. І я дуже сподіваюся, що нам вдасться продовжити цей шлях.
Просто не те, щоб я хочу у вас вивести на певні прізвища, але цікаво, от кого з спікерів ви, наприклад, в контексті тих викликів, які у них були, берете приклад.
У кожного свій індивідуальний стиль. Якщо ви запитаєте будь-якого тренера збірної, з кого він бере приклад, він вам також не скаже, тому що в нього також є свій унікальний стиль управління збірною. Парламент – це також є своєрідна збірна, збірна народу України. І тому, я думаю, брати приклад було би неправильно, з мого боку.
Але якщо вам дуже треба, то ми з великою повагою, безперечно всі спікери, ставилися до покійного нині і першого президента України Леоніда Макаровича Кравчука. Попри всі його політичні нюанси, попри пов'язаність з комуністичною партією – це людина, в період якої Україна отримала незалежність.
Тоді перейдемо до питання не спікерів, не прем'єр-міністрів, а дефініцій. Зараз точиться багато дискусій, що саме для України можна вважати перемогою, деякі настоюють на думці про контроль над кордонами 1991 року, деякі виключно на гарантіях безпеки і неможливості повторного нападу РФ, деякі вважають, що збереження незалежності більшості територій це вже перемога. Яка з цих думок вам ближче?
В мене є своє бачення перемоги, я продукую його, мабуть, з першого дня повномасштабну вторгнення. Тому що для мене повна перемога України складається з трьох основних складових. Перше – це перемога на полі бою, однозначно. Це перемога, яка б дала можливість відновити територіальну цінність. Друга складова – це притягнення Російської Федерації до юридичної відповідальності за нормами міжнародного права, які вона так публічно зневажає. І третє – це отримання необхідних репарацій за цю війну, яку в Україні зробила Російська Федерація. Цих три складових для мене є безумовними складовими нашої загальної перемоги. І тепер в кожній з них ми можемо говорити про якісь інші речі.
Якщо не буде територіального відновлення України, якщо не буде притягнення Росії до юридичної відповідальності, якщо не буде фінансового відновлення України за рахунок Російської Федерації, це все будуть компроміси, які треба обговорювати. Мені все-таки здається, що попри скепсис дуже багатьох, Україні, по-перше, вдається підтримувати високий рівень підтримки на світовій арені. Ми будемо відвертими, третій рік війни, я не знаю такої країни, яка, будучи в війні, підтримувала увагу до своєї долі на міжнародному просторі. Україна третій рік війни на перших шпальтах світових ЗМІ, що важливо. Це героїзм українського народу і велика робота нашої дипломатичної служби на чолі президентом України.
Ми маємо розуміти, що підтримка, яка існує інформаційно, повинна перетворитися в фінансову, військову підтримку, а також політичну, на всіх рівнях, які можуть бути. Але, ми повинні усвідомити інше, що будь-які війни завершуються переговорними процесами. Нам треба бути якнайкраще готовими до цих переговорних процесів, тому що перемовлятися можна тільки з позиції сильного. І твоя переговорна позиція повинна бути як ніколи високою. У нас була дуже висока переговорна позиція, коли Україна почала відштовхувати Російську Федерацію. І це той приклад, коли можна було б проводити якісь перемовини, але знову ж таки з ким? Україна не може однозначно проводити перемовини один на один з Російською Федерацією. Я це завжди підкреслюю, тому що історія наших взаємин говорить про те, що впродовж всієї історії, скільки ми не перемовлялися з Російською Федерацією, ми програвали. Це було в 1919-му році, коли ми втратили незалежність. Це було в 1932-му році, коли ми отримали Голодомор. Це було в 1994-му році, коли ми підписали Будапештський меморандум і обміняли третій ядерний потенціал на ніщо, на папірчик, а один з гарантів після цього напав на Україну. Тому ми домовилися, що ми повинні змінити формат перемовин з Російською Федерацією. Один з напрямків – це формула миру президента України Володимира Зеленського, коли Україна стоїть пліч-о-пліч з країнами, які поважають міжнародне право. І тоді цей альянс, цей блок може говорити з Російською Федерацією. І вона повинна усвідомити, що тільки повернення до міжнародного права, тільки спокутування своєї вини – це шлях до того, що в світі знову запанує міжнародний порядок. Без міжнародного порядку цього світу не буде. І це повинні зрозуміти всі, як члени альянсу, зокрема НАТО, так і нейтральні країни. Я завжди кажу, що ваша нейтральність – це благо, яке даровано вам світовим порядком. Якщо не буде світового порядку, можете забути про вашу нейтральність.
Наскільки вас дратує таке явище в Раді як "поправочний спам"? Чи потрібно з цим боротися та яким чином це можливо виправити?
Я завжди залишався прихильником того, що парламент – це місце для дискусій. І парламент, від французького слова "Parlare" – говорити. Але крім того, щоб говорити, треба ще і робити. Дискусія – це обмін аргументами, це дослухання до чужої думки, це робота з поправками, але коли твої поправки зводяться до того, а їх тисячі, щоб замінити арабські цифри римськими, слово товариство писати з великої чи з маленької літери – це просто марнування часу, якого не так багато у кожного з нас. Я постійно спілкуюся з нашими колегами, що ми готові до дискусій. Ви ж розумієте самі, що в цьому "поправочному спамі" ми втрачаємо зерно справді хороших ідеї. Коли ми могли би проговорити про ідею, а ви просто хочете вбити час, ви хочете виснажити. По-перше, мене дуже складно виснажити, бо я професор у університеті, я дуже добре пам'ятаю як допізна приймав свої екзамени. Тому пересидіти мене дуже складно (сміється). Але питання в іншому. А для чого це робити? Ну, парламент – це в тому числі і питання взаємної поваги один до одного. Ще раз кажу, ми готові говорити про концепції, ми готові говорити про нюанси, ми готові, дискутувати, але ми не готові вбивати час. Особливо зараз, коли в України не так багато часу, щоб сидіти тут до 12-ї ночі і слухати по поправки про зміну "і" на "та", або "чи" на "або". Я розумію, що фракції використовують це абсолютно по-іншому. Вони для політичних заяв об'єднують це все. Тому що смішно було б, якби вони виходили і обґрунтовували свою поправку, чому римські цифри треба змінити на арабські, чи навпаки. Це просто дурня, і ця дурня була б видна світові. Але маємо, що маємо – це парламентська демократія. Але я глибоко переконаний, що ми маємо знайти протидію конкретному "парламентському спаму", не зачепивши при цьому ні дискусії, ні аргументи, ні всі речі, від яких законопроєкти повинні ставати тільки кращими.
Як можна знайти вихід з цієї ситуації? Наскільки мені відомо, але все-таки поправка вважається законодавчою ініціативою, в тому числі. І обмежити яким-небудь чином депутата подавати будь-яку поправку неможливо згідно з Конституцією. Тому що депутата не можна обмежити у законодавчій ініціативі.
Ніхто не може обмежити депутата в законодавчій ініціативі, абсолютно правильно, і поправка є складовою законотворчої діяльності народного депутата. Але є один нюанс. Таке ж існує в інших країнах. Друзі, якщо ви думаєте, що в інших країнах весь склад парламенту сидить і слухає всі ці "поправочні спами"… Це існує в Сполучених Штатах Америки. Але там є механізми, які існують – обмежується кількість поправок, але для цього голосується спеціальна процедура, подібна процедура є і у нас в парламенті. Коли ми бачимо, що там просто спамиться, голосується процедура, тоді кожна фракція має право на п'ять поправок. Вони тоді перепаковують і кажуть, що для нас ці п'ять поправок є фундаментальними. Є шляхом обмеження часу. Будь ласка, в тебе є тисячі поправок, але в тебе є дві години. Обґрунтуйте їх, будь ласка, і тоді йде голосування за ці поправки. Є різні способи. Це не український винахід. Але що мене дивує, коли ми приїжджаємо до наших колег в Європарламент, чи в інші парламенти, ми ж не бачимо такого блюзнірського знущання. І це не винахід цього скликання. Ми ж пам'ятаємо, як приймався Виборчий кодекс в минулому скликанні, як приймалися інші великі закони в попередніх скликаннях.
Я ще раз говорю, я противник непарламентських способів відведення діалогу. Це якийсь такий, знаєте, як "спамовий тероризм". Але, скажімо так, лікування отут одне. Треба або застосовувати спеціальну процедуру, або мати відповідні запобіжники, які би гарантували в тому числі правом баланс між правом на законотворчість, правом на поправки і безглуздим витрачанням часу на роботі єдиного законодавчого органу.
А стосовно "блокуючих" моментів. Наскільки мені відомо, є один тип документу, назвемо так, який ніколи в Раді не підтримувався. Це так звана "блокуюча постанова". Чи є з цим проблеми і чи потрібно якось це вирішити?
Ні разу "блокуюча постанова" не була проголосована, наскільки я знаю, принаймні за цю каденцію. Але в кожного колеги є право заблокувати будь-який прийнятий законопроєкт, якщо він протягом двох днів подасть блокуючу постанову. Я не можу підписати, поки не буде знята ця блокуюча постанова. Ми до цього відносимося спокійно. Два дні проходить, на третій умовний день ми виносимо його в зал, провалюємо і на тому крапка. Існують закони, по яких підписання є невідкладні. От якраз питання невідкладності підписання, це те, що потребує закріплення в тому ж Регламенті. Зараз ми робимо по взаємній згоді з колегами, що вони не будуть блокувати невідкладне підписання. Я думаю, що інститут невідкладного підписання однозначно має бути передбачено в новому Регламенті. Коли парламент приймає якийсь законопроєкт, який є вкрай важливим, і вони не хочуть, щоб хтось блокував, тоді вони повинні ще раз проголосувати. І тоді цей документ невідкладно підписується.
Перейдемо тоді до питання коаліції. Наскільки мені відомо, останній раз ще на минулому тижні депутат Яцик вийшла з фракції "Слуга народу". Так як фракція "Слуга народу" налічує більше 226, їм не треба була коаліційна угода, вони автоматично коаліція. Але зараз ми бачимо ситуацію, що 234 депутати від "Слуги народу". І бачимо, що це зменшення може йти далі. Вже є відповідні розмови, що деякі депутати також хочуть вийти з монобільшості. Чи може це погрожувати тим, що у нас пропаде коаліція у Верховній Раді, і що з цим потрібно буде робити?
Я згадую, що монобільшість ніби "хоронять" як коаліцію з першого дня, коли ми зайшли в парламент.
Але їх меншає.
Безперечно, їх стає менше, тому що хтось попадає зашквари і виходить, хтось за власними переконаннями. Але я вважаю, так між нами кажучи, чесно було б, що якщо ти увійшов в парламент, і ти не погоджуєшся з тим, що робить партія, від якої ти увійшов, не виходити з фракції, а скласти депутатський мандат. Я говорю з точки зору філософії. Якщо ти не згоден, оформляється офіційне політичне розлучення. А так якось, знаєте, воно трошки виглядає, що "я не згоден, але про всяк випадок я на своєму кріслі потримаюся" (сміється). Така річ, знаєте, вона трошки політично правильна, але з людської точки зору – не дуже добре. Мені здається, що тут кожен для себе має зробити висновок. Тому чи є перспективи, ну, зараз 234 членів фракції і є запас ще у вісім голосів.
Це не так багато як раніше.
Дивіться, інколи коаліції тримається на 226 людях, і історія знала такі випадки, коли один голос вирішує питання коаліції. На відміну від попереднього скликання ми можемо чітко показати свій склад. Я хочу нагадати, що в попередньому скликанні, коли просили показати склад коаліції, його дуже-дуже довго ховали і ніхто не показував. Тому давайте ті, хто критикує теперішню коаліцію… Коаліція є, коаліція працює, монобільшість є, парламент працює, закони приймаються. А чи буде щось? Ну це такий умовний час, історія не любить якогось умовного часу. Тому от поки є, і слава Богу.
Володимир Зеленський заявив, що не боїться можливого президентства у США Дональда Трампа. Не боїтесь ви, що республіканці отримають контроль над обома палатами?
А чого нам боятися? Я маю постійний діалог зараз з республіканцями і з демократами. Україна завжди цінувала і двопартійну, і двопалатну підтримку. Я нормально спілкуюся як з Джонсоном так і з Пелосі. Я нормально спілкуюся з республіканцями на рівні всього Конгресу. Я нормально абсолютно спілкуюся, тому що коли ти спілкуєшся з ними не за політичними показниками, а реально показуєш ситуацію, показуєш, що зроблено, показуєш систему наших успіхів, показуєш вигоду підтримувати Україну, — абсолютно інша дискусія. І люди тебе чують.
Ми чітко усвідомлюємо, що республіканці і демократи це віддзеркалення американського народу, точно так, як Верховна Рада – вибір українського народу. І це віддзеркалення українського народу. Тобто за різними показниками, баченнями так воно є. І тому я точно знаю, що американський народ підтримує Україну. Я це точно знаю. На будь-яких рівнях. І люди, які будуть обрані цим народом, вони також будуть підтримувати Україну. Тому що в цьому і полягає велич США. В тому, будучи першою демократією у світі, США – взірець за демократичним процесами у світі. І це абсолютно нормальний підхід. І допоки Україна буде демонструвати свій поступ до демократії, до боротьби з корупцією, до боротьби за верховенство права, до якихось питань, пов'язаних з трансформацією, до тих пір ми будемо мати підтримку. Найцінніше, що ми здобули під час цієї війни, це довіру один до одного з нашими партнерами. Вперше за історію, Україна стала суб'єктом на міжнародній арені, а не розмінною картою, тому що ми проявили свій суб'єктивізм. І це цінується нашими партнерами. Скажіть, будь ласка, коли ще президент України мав такий вплив на світову політику, як сьогодні має Володимир Зеленський? Коли ще раніше приймали президента України в будь-які точки світу? Коли раніше президент України мав можливість виступити в парламентах усіх провідних демократій світу, навіть в таких, де історично це ніколи не було? Ніколи. І тому це повага до народу України, до його боротьби за те, що відбувається в нас проти несправедливості, яку хоче нав'язати нам РФ. Я думаю, що цей шанс ми не маємо права змарнувати. Тому що історія ніколи не пробачає змарнованого шансу.
Пам'ятаємо, яке було засідання у вівторок? Чому воно закінчилося? Хотів дізнатися трошки подробиць. Чому вирішили допрацювати законопроєкт про заборону російської церкви? Адже, наскільки я знаю, комітет рекомендував його вже ухвалити. Тобто просто можна було винести до зали Верховної Ради і голосувати.
Давайте я одразу почну знову ж таки спочатку. Порядок денний Верховної Ради формується в українському парламенті Погоджувальною радою. Ми не є американським парламентом, де це формує спікер. Тільки Погоджувальна рада, де представники фракцій і груп голосують. Навіть я, Олександр Корнієнко, Олена Кондратюк, ми не голосуємо на погоджувальній раді, ми не маємо права голосувати. Тільки фракції і групи. На одному з засідань Погоджувальної ради було прийнято рішення одноголосне. Причому це рішення внесла фракція "Європейської солідарність". Вони внесли таку пропозицію, що законопроєкт потрапить в зал, тільки після того, як вони зберуть 240 підписів народних депутатів. Це було проголосовано одноголосно всіма фракціями і групами. Тобто рішення по цьому законопроєкту було прийнято. Що відбулося далі? Десь місяць вони збирали і побачили, що цю задачу вони не можуть виконати. Але з іншого боку, це рішення, на мою думку, було правильним. Ми не можемо виносити в зал такий законопроєкт, не будучи впевненими в кількості голосів. Найгірше, що ми можемо зробити, це виносити і отримати 225 голосів. Ви ж розумієте це, так? Чим це завершиться в суспільстві. Тому для мене, як для голови парламенту, це принципово, що ми повинні бути переконані, що цей законопроєкт буде проголосованим. Але ще раз скажу, це була ініціатива фракції "ЄС", яка одноголосно була підтримана. Після того, як вони зрозуміли, що вони не можуть набрати 240 голосів, почалися політичні маніпуляції. Крики, всі ці, і так далі. Це, в принципі, нормальна ситуація. Ти не зміг, давайте домовлятися по-новому. Саме тому ми з ними вирішили, що ми оголошуємо перерву і дивимося, що ми робимо далі з цим законом.
В чому сутність? Просто, щоб зрозуміли. При всій повазі до комітету, який є, те, що йде на друге читання – це не законопроєкт, який проголосували в першому читанні. Тому що законопроєкт в першому читанні складав півтори сторінки. На другому читанні вже 25 сторінок тексту. Абсолютно нова концепція. Абсолютно нове бачення. Тому деякі депутати абсолютно правильно кажуть: "ми голосували в першому читанні за одне, а на друге читання нам підготували щось незрозуміле". Я два дні, мої колеги підтвердять, особисто, як юрист, пройшовся по всьому тексту цього закону. Сьогодні в мене буде нарада з моїми колегами, і я їм скажу всі свої застереження, тому що якихось юридичних неточностей, які потім будуть впливати на судові процеси, якихось нюансів, якихось повторів, дублювань в термінах цього тексту є дуже багато. Тому наша задача – очистити оці всі речі, врахувавши все, що необхідно, щоб дійшло до другого читання. І тому це абсолютно нормальна, збалансована робота.
Крім юридичної роботи, ми повинні чітко провести ще, і про це ми домовилися, певні речі пов'язані не з юридичними, але канонічними справами. Я не буду розголошувати, що, але у нас є такі плани, які теж ми погодили між собою. Коли всі ці процеси будуть завершені, і ми вийдемо на якесь кінцеве бачення цього законопроєкту, з яким вже будуть ознайомлені всі, і всі скажуть "окей", тоді ми одразу вносимо його до зали. Ніхто затягувати не буде, бо ми усвідомлюємо і поважаємо право колег. Вони сказали, що поки цей законопроект не буде готовий, ми будемо блокувати Верховну Раду. Але ще раз підкреслюю, що сесійні засідання не є одним видом діяльності Верховної Ради. Ми зараз більше переключилися в роботу з комітетами, тимчасовими слідчими та спеціальними комісіями. Я особисто працюю над цим законопроєктом з юридичної точки зору, мої колеги теж. Щоб ми найближчий час отримали юридично стабільний і грамотний текст.
Тобто ситуація, що його не винесуть, вже не може бути? Наступне засідання – це відразу розгляд.
Ми починаємо наступне засідання з розгляду цього законопроєкту. І це якби була позиція переважної більшості фракцій і груп. Я думаю, що справедливо ми повинні поставити крапку в цьому питанні.
В мене пішло півтори дні, щоб я скрупульозно пропрацював цей законопроєкт. Я знаю кожну крапку, кожну кому, я знаю ризики юридичні, я знаю ризики судові, які можуть виникнути, я знаю ризики правозастосування. І тому я хочу поділитися з колегами, щоб вони, проводячи наступний комітет, де вже будуть враховувати це, обов'язково звернули увагу на ті чи інші речі. Нам же не просто треба прийняти якийсь закон і сказати суспільству: "все, ми прийняли". Ми повинні прийняти закон, який буде працювати. Тому що найгірше, якщо ми приймемо закон, а він не буде працювати, тоді до нас буде претензія. Що за мотлох прийняли ви? Чому ми не можемо реалізувати свої права? Розумієте? І тому мені здається, що дуже важливо тут вийти, по-перше, на юридично досконалий законопроект, по-друге, провести його у відповідності до всіх прикладних процедур. Тому що будь-яке порушення в пункті "А" чи в пункті "Б" неодмінно стягне з собою оспорення цього законопроєкту через Конституційний Суд. А ми знаємо, якщо цей законопроект буде оспорений і визнаний через нашу недоробку неконституційним, через порушення вимог Конституції, чи через порушення процедури прийняття, тоді це буде наша відповідальність. Я, як голова парламенту, не можу допустити того, щоб такі складні закони, важливі для країни, виходили з порушеннями з українського парламенту.
