Мартін Гал
Кожен із нас знайомий із дискомфортом і щастям самотності. Наша самотність завжди з нами, у компанії друзів, серед близьких людей, у театрі чи на концерті, навіть на стадіоні, де ми, серед тисяч людей, стежимо за спортивним змаганням, нас не полишає відчуття власної автономності від усіх. Така самотність закономірна і нормальна.
Але на початку XXI століття в соціальному житті розвинених країн з'явилася певна нова форма самотності, яка охопила молодих людей і стала предметом наукового інтересу вчених різних напрямів. Ідеться про явище соціальної ізольованості людини, добровільного, але цілковитого усамітнення, що супроводжується небажанням вчитися і працювати.
Феномен хікікоморі був позначений у Японії, але проблема виявилася глобальною.
Історія виникнення поняття хікікоморі пов'язана з появою певного явища, з яким зіткнувся наприкінці XX століття японський психолог Тамакі Сайто.
Батьки часто скаржилися йому на незрозумілу поведінку підлітків і молодих людей, які вели самітницький спосіб життя. Це були діти із середніх соціальних верств японського суспільства, тобто доволі забезпечені. Вони не хотіли нічим займатися: ні вчитися, ні працювати, ні дружити з однолітками. Могли тижнями не виходити зі своєї кімнати, хіба що для прийому їжі та в туалет.
Тамакі Сайто запропонував термін хікікоморі, що в перекладі з японської означає "to stay indoors" – "перебувати на самоті", для позначення людей, які більше ніж півроку залишаються замкненими у своїх кімнатах, ізольовані від суспільства і добровільно відмовляються від будь-якої форми соціального життя.
В Японії хікікоморі стали називати молодих людей, які не мають власного заробітку, живуть за кошти батьків або на соціальну допомогу, не беруть участі в активності соціуму, уникаючи всіх контактів з іншими людьми.
Спосіб життя хікікоморі невибагливий: вони лягають спати під ранок, весь час проводять наодинці з комп'ютером, головне їхнє заняття – дивитися інтернет-контент, грати у відеоігри або читати комікси.
Явище хікікіморі в Японії стало дуже популярним.
Вважають, що один мільйон! молодих японців можна віднести до групи людей-хіккі.
Японська молодь не засоромилася цього явища, навпаки, стало модним називати себе хіккі і вести відповідний назві спосіб життя. Виник певний романтичний флер навколо відлюдників Японії, про них почали знімати фільми, писати книжки, навіть випускають ігри.
Німецький письменник Кевін Кун написав роман "Хікікоморі", в якому намагається розібратися, що саме відбувається в голові молодої людини, яка обрала настільки непродуктивний спосіб життя:
"Варто лише зачинити за собою двері, як опиняєшся на порозі іншого світу. Світу, який носив у собі, якому не давала рости реальність, що тиснула зовні, який задихався всередині.
Мені не потрібно мати сто друзів, не потрібно, щоб я залишався доступним, навіть піднявшись на Кіліманджаро. Краще я тренуватиму сприйняття, чистячи мандаринку.
У наших головах є власний світ, що засмоктує все підряд: кухоль із засохлою пінкою, тріщину в чашці, тераріум, балкон, вазони з квітами, зледенілу шкарпетку. Твій монітор, мене у вікні...
Хто сказав, що людині потрібна компанія? Хто сказав, що їй потрібні сімейні сніданки та інші дурниці?"
Явище хікікоморі набуло останніми роками, особливо після карантинних обмежень, пов'язаних з епідемією COVID-19, особливої популярності, розширилося з Японії по всій планеті.
У Західній цивілізації подобою японського хікікоморі стало покоління NEET – Not in Education, Employment or Training або покоління Ні-Ні, що в перекладі іспанською мовою ni estudia, ni trabaja – не працюю і не вчуся.
У Португалії та Бразилії є схоже поняття - Нем-Нем.
У Мексиці ця проблема особливо актуальна, оскільки саме "покоління ні-ні" виявляється найбільш схильним до згубного впливу наркокартелів і активно втягується в наркоторгівлю і кримінал.
За дослідженнями соціологів Австралії 13% молодих людей віком від 15 до 28 років можна зарахувати до покоління NEET.
У Канаді загальна кількість молоді цієї групи перевищує мільйон.
Газета Telegraph Herald наводить дані, згідно з якими з кінця 2007 року кількість NEETs зросла у США на 20 %.
Головне, про що потрібно пам'ятати, аналізуючи психологію хікікоморі, це факт того, що всі ці люди – психічно здорові. Перед тим як шукати засоби для допомоги людям, які добровільно прирекли себе на самітницьке існування, слід з'ясувати, які причини можуть привести молоду людину до такого способу життя.
Розглядають низку причин, що спонукають до хікікоморі, багато з них пов'язані з попереднім життєвим досвідом, часто невдалим, як-от: булінг у школі, перенапруження в навчанні, нерозділене кохання, проблеми в спілкуванні з однолітками, неможливість першого працевлаштування або невдалий досвід першої роботи.
Учені виокремлюють також низку умов та особливостей характеру, які сприяють переходу зі звичайного життя у стан хікікоморі:
Егоїзм і зацикленість на власних почуттях і думках.
Інфантилізм.
Надмірна любов батьків і повне матеріальне забезпечення дітей.
Тиск з боку батьків у виборі професії, друзів, коханої людини.
Малоактивний спосіб життя, схильність до іпохондрії, підвищена сором'язливість.
Одержимість комп'ютерними іграми та віртуальним світом.
Схильність до депресії або аутизм.
Дослідники також вважають, що явище хікікоморі – це одна з частин молодіжної субкультури інформаційної ери, яка культивується в поколінні Z, народженому з 1997 по 2012 рік, представників якого називають "цифровою людиною".
Деякі психологи розглядають самітництво як форму соціального протесту, своєрідне "екзистенціальне самогубство" для соціуму, що виражається в абсолютному небажанні жити згідно з правилами, які суспільство диктує нам.
Хай там як, але проблема існує і її важливість подвоюється від того, що вражає це явище молодих людей, а майбутнє належить їм, а яке майбутнє можуть створити люди, що відмовилися навіть від свого сьогодення?
Що більше ми дізнаємося правди про явище хікікоморі, то більше переконуємося, що явище не таке вже й нешкідливе, як може здатися на перший погляд.
Не випадково в Японії 2021 року засновано посаду міністра у справах самотності, а Велика Британія вже з 2017 року має в уряді чиновника, який опікується проблемами самотніх людей.
Ми повинні тримати в тонусі нашу уважність, бути напоготові біля глобальних проблем, нічого не випускаючи з поля зору, бо наше майбутнє і всі надії завжди будуть пов'язані з нашими дітьми.
Батькам потрібно не проґавити момент, коли з підлітка з чудовим майбутнім, дитина раптом перетворюється на відлюдника-паразита, який робить вибір на користь способу життя хікікоморі.
Але чим небезпечна людина, яка не виходить зі своєї кімнати роками, харчується напівфабрикатами, грає в ігри і не дошкуляє нікому у світі?
Якщо з юридичного погляду представник хікікоморі абсолютно нешкідливий, то з погляду соціального прогресу і громадського здоров'я становить досить серйозну загрозу.
І річ не в ледарстві, за яке часто дорікають і не люблять хікікоморі, бо в розвинених економіках 10% людей завжди вважають за краще жити на допомогу.
Ні, питання тут складніше, молода людина, яка обрала добровільно такий спосіб життя, не має сім'ї та дітей, не утримує себе, не вчиться, не бере участі в суспільному житті, практично вона зникає з життя в буквальному сенсі.
Наслідки такого його "відходу з життя" мають наслідки як в економіці, так і в демографії, а саме явище хікікоморі, що стало за кілька років культурним феноменом і модою, здатне захопити все більші простори і країни.
Це соціальна проблема, нова отрута, що отруює життя, її слід вивчати і до неї потрібно знайти протиотруту, щоб уберегти від цього нещастя майбутні покоління людей.
Сидіти, склавши руки – безвідповідально і безперспективно.
І якщо ми плануємо зберегти наш світ у межах розумного, то мусимо активно впливати на явище хікікоморі, щоб убезпечити наших дітей та онуків від цивілізаційного глухого кута, і тут – усі засоби згодяться.
