«Не жили багато, не треба й починати»: що таке психологія бідності та чи можна змінити своє ставлення до грошей?
Ви вже давно мрієте по власне авто чи навколосвітню подорож, але замість пошуку можливостей знаходите лише причини, чому зробити цього не зможете? Гроші вам здаються чимось недосяжним, а ті, хто їх має, — крадії та шахраї. У психології такі думки називають синдромом бідності. Чому він виникає та як почати будувати те життя, яке ви хочете? Пояснює психологиня Центру «Незламна» від «Фонду Маша» Олена Ільюк.
Синдром бідності — це спосіб мислення, що тримає людину в полоні власних переконань і не дає рухатися та розвиватися. Причин його виникнення може бути кілька.
Перша — успадкування стилю життя сім'ї та оточуючих
У бідних сім’ях частими бувають міфи про гроші, бідність та багатство. Батьки можуть передавати у спадок дітям такі упередження: «Не жили багато, не треба й починати», «Гроші до добра не доведуть», «Великі гроші чесною працею не заробиш» та інші. Діти сприймають ці слова за істину і, вже створивши свою сім'ю, поширюють цей неефективний сценарій життя далі.
— Насправді ж за такою поведінкою ховається заздрість, безпорадність та страх, — говорить психологиня Олена Ільюк.
Друга — викривлений сценарій життя
Негативне ставлення до грошей може сформуватися через спостереження за батьками. Ще дитиною ви бачили, як тато й мама багато працюють, приходять втомленими з роботи, мало відпочивають. І все це повторювалося по колу щодня. А ще й робота не приносить задоволення! Таким чином у вас може з'явитися викривлений причинно-наслідковий звʼязок:
робота → гроші → погане самопочуття → нещасливе життя.
Як результат: діти не знають, що можна жити по-іншому, і тому беруться наслідувати поведінку своїх тата й мами.
Третій — небажання змінювати звичний спосіб життя
Люди, які не хочуть багатіти, зазвичай бояться проявлятися, перекладають відповідальність на інших, звинувачують когось у своїх проблемах, жаліються на несправедливість життя, не намагаючись щось змінити. Їх мало приваблює цікава робота, є брак вірних друзів та довготривалих стосунків. Такі люди менше прагнуть здобувати нові знання та розвиватися інтелектуально, духовно чи фізично.
— Але є речі, що їм цікаві — це розваги, відсутність обов’язків, безтурботно проведений час. Люди, які називають себе бідними, часто залежні від думки інших, мають низьке прагнення свободи та самостійності. Їм бракує самоконтролю, самодисципліни та дотримання слова. Часто імпульсивні дії стають на заваді їхнього розвитку та працевлаштуванню, — пояснює психологиня.
Як же позбутися психології бідності?
Передусім вам потрібно визнати, що щось йде не так. Далі — почати долати невпевненість та страхи, відзначати свої сильні та слабкі сторони.
— Спробуйте взяти відповідальність за своє життя, розвиток та заробіток. Ви можете скільки завгодно звинувачувати все та всіх навколо, але якщо не почнете діяти, не зможете рухатися вгору. Лише власні кроки та дії можуть змінити ваше життя, — наголошує Олена Ільюк.
Не порівнюйте себе з іншими. Краще зрозумійте, чого хочете ви, які життєві цінності маєте й слідуйте їм.
— Гроші — це справді не головне, але вони необхідні суспільству, оскільки дозволяють нам задовольняти наші базові потреби для виживання (дах над головою, їжа та одяг) і жити в рамках певних стандартів безпеки, — підсумовує психологиня.
