— Хто, як не ми? Хто має йти? Молоді хлопці без бойового досвіду? Я не дозволю, щоб на моїй землі керували чужі, – саме так аргументував своє рішення йти до війська «Федор». 54-річний бойовий медик з позивним «Федор» – у 121 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ з перших днів повномасштабного вторгнення. Чоловік проводить різні заняття, зокрема й по тактичній медицині для воїнів, які тільки прийшли на службу та до 22 лютого 2022 року не мали зв’язку з військом. Його досвід і професіоналізм знадобилися у бригаді відразу. За плечима «Федора» – участь в антитерористичній операції. Він пройшов важкі бої за Савур-Могилу та пережив вихід з оточення в Іловайську. У ті страшні дні «Федор» не покинув 36 поранених побратимів, яким була потрібна допомога. Попри ризики, він залишився з ними, надаючи медичну допомогу навіть перебуваючи у полоні. Серед багатьох завдань, які виконував чоловік, особливо виділяється операція на Кринках. Група, у складі якої він працював, вирушила на завдання на 10 днів, але врешті, вимушено, затрималася майже на два місяці. Переміщення на лівий берег здійснювалося під щільним артилерійським вогнем ворога через водойму. — Спочатку я думав, що це найстрашніше, але все ще було попереду, – згадує медик. Майже всі бійці групи зазнали поранень, але продовжували боротися, тримаючи оборону. Вдале розташування дозволило їм зайняти позицію, яка стала несподіванкою для ворога. Росіяни впевнено йшли вперед, не уявляючи, що на них там чекають. — Ми робили все, щоб вороги назавжди залишилися в українській землі, – іронічно додає «Федор». Підтримка з тилу здійснювалася за допомогою дронів, якими передавали провізію. Найбільше не вистачало води – лише пів літра кожні кілька днів. Через обмеження ваги “посилок” бійці замовляли лише найнеобхідніше. «Федор» згадує, що мріяв про курагу, а командиру групи завжди передавали пів літра солодкої води, яку ділили між усіма. Один із побратимів із позивним «Педагог» попросив українську книжку. «Кобзар» став справжньою радістю в суворих умовах. «Федор» працював на рівні з іншими, ніс чергування на спостережних пунктах, здійснював оборону та брав участь у деяких заходах, про які, поки що, не можна розповідати. А в разі поранень надавав допомогу бійцям, також і з інших підрозділів. Умови були надзвичайно важкими, і шанси на виживання здавалися мізерними. Але вони не думали про це – головним було виконання бойового завдання. Говорить, що жарти й сміх розряджали обстановку. Успішна операція на Кринках – це спільна заслуга великої команди: від побратимів, із якими доводилося нищити ворога, до кураторів і тих, хто підтримував із відносно безпечної території. За мужність і відвагу «Федор» отримав державну нагороду – Орден “За мужність” III ступеня. Ця відзнака стала символом його незламності та самовідданості. — Кожна війна колись закінчується. Головне, щоб це відбулося на найбільш вигідних для нас умовах, а ми тут для того, щоб ця перемога була за нами, – впевнено говорить воїн. Вдома на Федора чекає донька та дружина. Його кохана, яку він із теплотою називає «Солдатка», не лише морально підтримує чоловіка, а й активно займається волонтерством. — Мати надійний тил – це велике щастя, – каже «Федор», не приховуючи гордості за свою дружину. Чоловік не може дочекатися того дня, коли знову займеться своїм хобі – риболовлею. Планував купити риболовний кораблик, але не встиг через вторгнення. Говорить, що після перемоги відразу відправиться до водойми, щоб насолодитися спокоєм та тишею. А тоді вже буде думати, чим займатися у цивільному житті. Регіональне управління Сил територіальної оборони “Південь” ЗС України
