Ростислав Павленко: Українська церква за своїм розміром та впливом може отримати статус Патріархату
20 серпня Верховна Рада ухвалила закон "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", який забороняє діяльність російської православної церкви в Україні. Незважаючи на палкі дискусії навколо відповідного закону, голосування відбулося дуже швидко і навіть без обговорення. Хоча цьому і передували різні події, зокрема блокування роботи парламенту. Президент підписав закон у День Незалежності, 24 серпня. Головними противниками ініціативи виступили віряни УПЦ, які напряму говорили і говорять, що закон стосується заборони їх церкви.
Українські Новини взяли інтерв’ю у депутата Верховної Ради від фракції "Європейська солідарність" Ростислава Павленка, який у 2018 році був представником України на синоді у Стамбулі, де відбулося надання Томосу про автокефалію Православної церкви України. Він пояснив, як саме працюватиме закон і чи на справді заборонять УПЦ.
Рада ухвалила закон про заборону російської церкви. Зрозуміло, що РПЦ буде заборонена на території України. Чому багато хто стверджуює, що під заборону також підпадає УПЦ?
Якщо дивитися на норми закону, то все, що він передбачає, це заборону діяльності в Україні Російської православної церкви, а також встановлення наявності чи відсутності в українських церков та релігійних організацій зв'язку з Російською православною церквою.
Більше того, певним компромісом було запровадження 9 місяців, поки Кабінет Міністрів буде готувати необхідну нормативну базу, відстрочки можливості заборони відповідних українських релігійних організацій. Тому вони цілком за цей час можуть розірвати ті зв'язки, які у них знайшла відповідна комісія, Причому, що комісія Мінкультури в січні 2019 року, що комісія Державної служби етнополітики і свободи совісті (далі – ДЕСС) вже в 2023 році, ознаки пов'язаності з Російською православною церквою.
Тож УПЦ МП цілком може зробити так, щоб цей закон її ніколи не стосувався - і, власне, перейти до внутрішньоправославних питань: обговорення подальшого свого існування, статусу, входження з Православною церквою України.
Але мова йде про можливість. Станом на зараз можна констатувати те, що у УПЦ з тією нормативною базою, з тим, що в них є, вони по суті підпадають?
Якщо ми говоримо про закон, то закон передбачає дуже чіткі і конкретні механізми. Зокрема, 9-місячне відтермінування, необхідність для ДЕСС встановлення цього зв'язку, видання припису, де чітко мають бути перераховані речі, які відповідна церква чи релігійна організація має змінити. Лише після цього можемо говорити про заборону. Тому умовно завтра ніякої заборони УПЦ МП не буде, храми ні в кого не забиратимуть, ніяких зіткнень чи "гоненій" не передбачається. Тож замість того, щоб займатися спекуляціями, представникам УПЦ МП варто вичистити всі свої статутні документи, а найкраще свої практики від зв'язків з РПЦ. Держава дала їм на це достатньо часу. І перейти до абсолютно канонічного процесу об'єднання з Православною церквою України.
Дивіться, тоді стосовно того, що вони мають зробити, щоб не потрапити під заборону. Якщо, грубо казати, вони мають відмовитися від грамоти Олексія ІІ для того, щоб не потрапити під заборону?
Саме в грамоті Олексія ІІ написано про те, що вони сполучені із всією повнотою православної церкви, як в Символі віри – Єдиної Святої Соборної Апостольської церкви, – через РПЦ. Це означає, в перекладі на світську мову, що УПЦ МП є, як і написано в статуті РПЦ, її структурним подрозділом. Але це питання канонічне. І коли дійде до оцінки і аналізу УПЦ МП з точки зору цього закону, буде встановлена ця відповідність. І тоді вже почнуть діяти механізми цього закону, знов таки через 9 місяців. Тому замість того, щоб чекати, треба виконувати закон.
Але в УПЦ МП звикли чекати. Хтось чекає на російські танки, хтось чекає на якісь перемовини, де начебто Росія Україну змусить від таких речей відмовитися – це все від лукавого, це все треба забути. Треба розірвати свій зв'язок з патріархом Кірілом, який оголошує священну війну Україні, і перейти до канонічного процесу переговорів з ПЦУ для об'єднання всіх українських православних в одній церкві.
Виступлю чисто зі сторони логіки. Наприклад, я маю церкву, у мене є певні повноваження, можливості в рамках моєї церкви, яка в мене існує. І те, що я піду до іншої церкви для того, щоб з нею об'єднатися, для мене означає фактичну втрату влади. Це ж також людський фактор, який існує.
Для цього був процес Об'єднавчого Собору, коли в жовтні 2018-го року Вселенська Патріархія скасувала грамоту XVII століття про право Московського патріарха призначати Митрополита Київського, констатувала порушення з боку Москви всіх відповідних умов і запропонувала всім українським ієрархам, незалежно від юрисдикції, незалежно від церкви, в яких вони об'єднувалися, між собою домовитися про формування нової української церкви, яка отримала би автокефалію. От про що був процес отримання Томосу.
Він має дві сторони. Перше, це власне отримання автокефалії (грецькою буквально - "сам собі голова"). А друге – об'єднання всіх українських православних.
І якщо перша частина була Вселенським Патріархом виконана і Україна отримала Томос, то щодо другої, ну, вибачте, ніхто не винен ієрархам УПЦ МП, що вони відмовились, крім тих двох, які з'явилися, і далі продовжують відмовлятися і ухилятися. Православ'я Русь отримала від Константинополя. Саме Церква-Мати Константинопольська фактично визначає, які є правила.
Це Москва. Не УПЦ МП. Тому говорити про те, що УПЦ МП десь якусь "владу втратить" - дивно. Треба було думати раніше.
Однак, за тисячолітню історію православ'я є безліч форм і можливостей, щоб зберегти обличчя. Зрештою, всі переходи, які відбуваються, вони відбуваються в режимі "переходиш з тим, що маєш". Тобто ні про яку втрату ні щодо священників, ні щодо владик не йдеться. Щодо верхнього щабля, то я впевнений, що є також можливості так провести переговори і домовленості між УПЦ МП і ПЦУ, щоби знайти формулу, яка буде і канонічною, і прийнятною для всіх.
Ми розуміємо, якщо трошки нижче можна якось розподілити і "прийти з тим, що маєш", але голова УПЦ навряд чи захоче поступатися.
У нього є традиція, він був навіть не другим, він був в структурі церкви, де його церква була "структурним підрозділом", і є таким досі відповідно до статуту, до канонічних правил. Не йому говорити про те, що він «не хоче бути другим» чи ще подібне. Він є керівником структурного підрозділу великої організації, тому для нього тут мало що змінюється. Але почесну формулу об’єднання знайти цілком реально. Було би бажання шукати.
Чи правильно я розумію, що, по суті, розірвання з російською церквою будь-яких зв'язків означає для УПЦ її фактичний перехід до ПЦУ?
Так, але цей процес може бути різним, цей процес може мати свою логіку і етапи, і точно цей процес має бути взаємопогодженим. Тут це питання церковне, де держава має гарантувати, щоб це було мирно і без насильства, а Вселенський Патріарх вже неодноразово висловлював готовність надати і консультаційну, і посередницьку допомогу, щоб все це було відповідно до канонічного права з максимальним врахуванням всіх інтересів, а найголовніше головного інтересу – об'єднання всіх православних України.
Українська церква за своїм розміром, впливом може отримати статус Патріархату, але для цього потрібно, як неодноразово було сказано, дві речі. Перше – об'єднання всіх (або абсолютної більшості) українських православних в одній церкві. А друге, що з першого випливає, - визнання іншими православними церквами. Тож приз досить великий, і найбільший приз, звичайно, це єднання українських православних.
Чи може бути такий сценарій, що вони відмовляються, наприклад, від всіх зв'язків з РПЦ, але продовжують функціонувати як окрема одиниця?
Вселенський Патріарх неодноразово заявляв, і зокрема в 2020-му році – у відповідь на відоме звернення журналістів, - що нинішній єпіскопат УПЦ МП розглядаються як титулярні священнослужителі. Тобто священнослужителі, які мають певний титул, але не керують відповідними єпархіями та парафіями. Тобто вони священники, вони ієрархи, але їхнє об’єднання – це не церква. УПЦ МП немає в диптиху – переліку автокефальних православних церков. А ПЦУ після Томосу – є.
Не може бути після Томосу іншої православної церкви на території України, крім ПЦУ. Тож вони мають як священники, як ієрархи знайти якесь своє місце в ПЦУ, з ПЦУ, в процесі знаходження цього місця з ПЦУ. Не буде того, на що вони сподіваються – "ми будемо просто існувати". Ну, будете, але тоді вас ніхто не прийматиме. Ви тикали на УПЦ КП пальцями, ну вибачте, це буде десь подібний статус.
Але ж дуже багато що визначається на місцевому рівні, наприклад, якщо вони втрачають такий важіль впливу, а є з іншої сторони місцевий важіль впливу. Священники просто своїм вірянам будуть затверджувати, що була вимушена міра, на що вони пішли, але вони до сих пір є канонічною церквою.
Дивіться, що каже держава цим законом? Держава каже, нас турбують зв'язки з Росією, тобто з державою-агресором. В різні часи, при різних президентах, експерти, найкращі експерти українські з канонічних питань, встановили цей зв'язок між УПЦ МП і РПЦ. Це державу турбує. Є певні механізми цим законам передбачені. Ось сценарій, який ви описуєте, вони цей зв'язок розривають. Вибачте, що далі? Це питання церковне, це питання переговорів і таке інше. Я не можу, як світська людина, коментувати, що хто там кому буде канонічний і як. Але держава цим законом стверджує: російської церкви тут не буде, діяльність російської церкви в Україні буде заборонена і ті, хто цей зв'язок зберігатимуть, припинять своє юридичне існування в Україні. От крапка.
Тоді інший сценарій. Вони не розривають свої стосунки, так?
Проходить 9 місяців, запускаються механізми позбавлення статусу юридичної особи, включаються механізми закриття всіх цих свічних заводів, які вони понабудовували, закриття всіх тих громадських організацій, які вони постворювали, припинення оренди майна чи безстрокового користування, що вони там ще при Кучмі-Януковичі собі отримали. Якщо ви продовжуєте бути з агресором, ви, значить, є частиною цієї священної війни, яку РПЦ оголосили Україні. Вибачте, держава не просто має право, а зобов'язана захищати українське суспільство. Російської церкви і її структурних підрозділів в Україні не буде.
А можуть вони якимось чином фактично обійти цю заборону? Я маю на увазі, що буде відповідне рішення суду. Наскільки ми знаємо згідно з положеннями, має бути судове рішення, вони просто проігнорують його і продовжать просто свою діяльність.
У законі є механізм оскарження: звертається чи місцева влада, чи навіть свідомі громадяни звертаються до органу – ДЕСС. Він дає припис, де є коротко і чітко передписано, що їм робити. Якщо в УПЦ МП ігнорують, буде судове рішення. Це рішення виконується силою державних механізмів.
Тобто я так розумію, що контролювати заборону буде правоохоронна система?
Правоохоронна система і громадянське суспільство, там якраз є оцей зв'язок. Цей закон, після його доопрацювання в комітеті, враховує саботаж, який був, на жаль, влаштований стосовно закону щодо правдивого найменування церков.
Той закон був дуже м’яким. Він передбачав лише, що держава, власне, зобов'язує ту церкву чи релігійну організацію, яка має зв'язок із церквою держави-окупанта, про це повідомити. Цього вони і бояться. Бояться правди і реакції людей на неї.
Тому що вони пішли по судах, всі ці справи зависли після зміни влади в 2019 році. Пам'ятаємо, які тоді були виступи представників влади, представників Офісу президента, що вони "ще розберуться у законності гонінь на церкву".
Але прийшло повномасштабне вторгнення. На жаль, забагато представників УПЦ МП попалися на прямій співпраці з ворогом і зраді своєї держави і своєї країни. Так, власне, громадська думка і скалась щодо УПЦ МП. Відповідно, влада мусить на це реагувати. І з'явився цей закон, який передбачає вже не тільки обов'язок показати хто ти, але і розірвати зв'язок з Москвою.
До повномасштабного вторгнення було би дуже добре, якби влада в 2019 році продовжила ту роботу, яка велася за Порошенка, в тому, що "ви покажіть, хто ви є, і тоді люди самі зроблять вибір". М’який тиск. Так не сталось. Тепер, якщо чиновникам так усе незрозуміло, і вони і на місцях, і багато-хто в центрі намагається ігнорувати закон, то от вам обов'язкове правило поведінки. Це ви будете змушені виконати, бо інакше настає відповідальність.
Хотів би повернутися до теми храмів. Тобто, правильно я розумію, якщо йде пряма заборона судова УПЦ, відповідно вони змушені будуть покинути ці храми?
Так.
А якщо вони відмовляться, то…
У державі є засоби це їх змусити зробити.
В ви з кимось з ієрархами з УПЦ спілкувалися стосовно цієї ситуації перед тим, як це буде? І що вони взагалі думають стосовно цього?
Вони ж кажуть, що вони не МП, не РПЦ, то я взагалі здивований, що вони так реагують. Вони ж кажуть, що зв'язку немає…
Але зв'язок, очевидно, є. І насправді зрозуміло, чому вони так реагують. Але зараз фактично держава поставила перед ними питання руба. Далі "під дурачка", вибачте, протягнути не вийде. Треба буде приймати відповідальне рішення.
Чи зможе УПЦ якось просто потім зареєструвати нову релігійну організацію і далі...
Без зв'язків з Москвою? Це тоді не справа держави і не справа цього закону. Це тоді справа ПЦУ, це тоді справа Вселенського Патріархату, це тоді справа всіх інших помісних церков.
Будуть вони це визнавати? Не будуть вони це визнавати? Знаєте, УПЦ МП показували пальцями на Київський патріархат, на Українську автокефальну православну церкву, називаючи їх там самопроголошеними і таке інше. Вибачте, а це що, якщо вони так це створять?
У православному світі є канони, в православному світі є канонічні правила, є зрештою рішення Вселенських Соборів. Це все достатньо ієрархізована система канонічного права, тому тут просто так створити "просто православну церкву" не вийде.
Постане питання: ви на яких територіях дієте? А Правило 34 Святих Апостолів що говорить? "Єпископи своєї землі хай знають старшого посеред себе, а він хай вирішує всі справи, радячись із своїми єпископами", цитуючи близько до тексту. Де тут місце для "просто православної церкви", яка "існує паралельно"?
З точки зору держави, з точки зору світського права, ви можете зібрати 10 людей, і зареєструвати будь-яку релігійну організацію. Будь ласка, але якщо ви хочете при тому бути Православною церквою, яка є частиною Православної Ойкумени, ви маєте виконувати правила. Правила дуже чіткі. І Томос про автокефалію Православної церкви України є наріжним каменем для православного світу в Україні.
Чи правильно я розумію, що в випадку заборони ПЦУ залишиться єдиною православною церквою України?
Так вона і зараз єдина православна церква на території України.
УПЦ заявляють, що вони…
Ну, вони заявляють, але ми чули і Вселенського Патріарха, який каже про те, що вони титулярні єпископи, що вони просто перебувають в відповідних населених пунктах, але не правлять там.
І тут варто вірити Вселенському Патріарху. Саме Константинопольська Церква принесла до Києва християнство. І не московським попам, вибачте, вчити Церкву-Матір канонічного права.
До речі. Є таке теж поняття в канонічному праві – принцип ікономії. На відміну від принципу акривії – це, коли правила беруться до дуже жорсткого виконання, буквального, - задля миру і злагоди можливі попущення якихось дуже строгих моментів. Замість того, щоб ганятися за ними з кийками, занурити країну в сутички, до УПЦ МП говорять: "добре, ви поки будьте, ви подумайте, ви подивіться, як держава себе поводить". От зараз держава нарешті і ставить руба питання: ви не будете з Москвою.
Після того, як вони змушені будуть виконати цей припис, тоді у них втрачаються, власне, будь-які аргументи не бути в переговорах з Православною церквою України.
Дехто, щоправда, сподівається на "третій шлях". Що їм там щось запропонує Вселенський Патріарх. От особисто їм. Але Вселенський Патріарх уже, по-перше, багато разів говорив про те, що питання УПЦ МП має бути вирішене шляхом об'єднання з канонічною Православною церквою України. Він говорив про це, він писав про це у відповідях журналістам. Тому будь-які сподівання на "третій шлях" - поза ПЦУ – марні.
Але знаєте, як в психології, коли є щось неприємне, є 5 стадій ставлення: від заперечення до прийняття. Зараз вони поки що в стадії заперечення.
Я дуже добре це пам'ятаю з часів отримання Томоса. Спочатку в УПЦ МП казали, що "буде пшик". А потім, коли був Об'єднавчий Собор і коли було вручення Томосу, вони ходили розгублені, дивилися по сторонах, "що ж це так сталося".
Тому зараз я хочу їм побажати пошвидше ці стадії пройти, і в стадії прийняття, в дусі любові і злагоди, з братами і сестрами з Православної церкви України знайти шлях об’єднання. Бо всі ми точно як українці зацікавлені, щоб в Україні була єдина помісна православна церква, яка об'єднає абсолютно більшість українських православних.
Я знаю, що прогнозування це діло неприємне, скажімо так, але я розумію, що враховуючи ваш досвід і розуміння цього питання, на вашу думку, буде проходити весь цей процес заборони або ж розірвання стосунків з РФ? Після набуття чинності, коли підуть ті 9 місяців?
Власне, я почав якраз за ваше питання відповідати, говорячи про психологічні стадії. Очевидно, спочатку вони вдаватимуть, що це їх не стосується і нічого не сталося.
Тим часом не все УПЦ МП, а певна група впливу, яка залізобетонно з Москвою, буде чекати, мабуть, якщо не на російські танки, то на якісь переговори з Москвою, де Москва, як уже неодноразово говорив Путін, "заставит прекратить гонения и все вернуть назад". І вони, я думаю, так будуть сподіватися до кінця. От ця частина – сподіваюсь, нечисленна меншість – просто залишиться за бортом. Можливо, потім вони опиняться в Росії.
Я свідомо не хочу називати тут імен і санів, тому що я все-таки сподіваюся, що шанси людям треба давати до кінця. І все-таки багато хто з них може згадати, що він все-таки українець, а не російський підданий, хоча в багатьох з них є російські паспорти.
Друга група певний час буде шукати, чи можливо вийти на якийсь шлях там, скажімо так, задньої хвіртки порозуміння з Вселенським православ'ям, щоб йти не до ПЦУ. Вони, мабуть, досить швидко пройдуть процес усвідомлення, що так не буде. Тут буде дуже важлива роль Вселенського Патріархату надати посередницькі можливості, щоб обидві сторони забули про образи, забули про десятиліття несприйняття і почали говорити.
Я пам'ятаю, як у жовтні 2018-го року було рішення про те, що вся повнота УПЦ КП і вся повнота УАПЦ рішенням синоду Вселенської Патріархії долучаються до Православної Ойкумени, до спілкування. Один владика з Московського патріархату говорив з владикою Київського. І видно було, що обидва видихнули з полегшенням. Що один уже не "з розкольниками спілкується", а другий може говорити з рівним, без того, що "ти не канонічний, а я канонічний", чи навпаки. І от я дуже сподіваюся, що більшість УПЦ МП невдовзі прийме саме такий шлях спілкування.
Ну і третя група, вони будуть просто чекати, чим все закінчиться. Вони будуть орієнтуватися на того чи іншого владику в церковному керівництві. І от тут буде між цими першими двома групами буде визначатися, яку саму позицію займе, наприклад, владика Онуфрій, яку саму позицію займе його найближче оточення. І відповідь на це питання ми, я думаю, отримаємо буквально впродовж кількох тижнів.
З практичної сторони цього питання. Чому ми все одно бачимо такий супротив? Чому УПЦ до цих пір не сприймає ПЦУ?
Дуже у багатьох у МП присутня певна інерція десятиліть переконаності, навіть гордині, що вони прямо такі єдиноканонічні, а інші – якісь там «розкольники», «самопроголошені» і всяке подібне. Плюс є багато міфів, в якому виховувалися священики. І є, зрештою, певна корпоративна культура, де ці всі речі самопосилюються, бо є кола спілкування, є очевидно залежності в іерархії і таке інше.
З іншого боку, у багатьох у ПЦУ існує переконання, що в УПЦ МП "невиправні москвофіли". І для багатьох і в УПЦ МП, і в УПЦ (ПЦУ) крок за межі звичних стереотипів буде дуже непросто зробити. Але цей крок зробити доведеться, бо це, власне, єдиний шлях із нинішньої ситуації. Вже не вийде залишити все, як є. Держава ставить питання, що з Росією церква не буде. Сценарії «паралельної структури», «екзархії», «другого Томосу», який хтось там начебто хоче – це нісенітниця. Це суперечить канонам і традиціям.
Факт надання ПЦУ Томосу відбувся – і не підлягає перегляду чи скасуванню. У Томосі, власне, чорним по білому написано, що ПЦУ є автокефальною на всій території України. Варіантів, крім об’єднання у ПЦУ українських православних, просто не існує.
І знову, і знову Вселенський Патріарх неодноразово говорив, що оці всі "титулярні епископи" мають зробити над собою зусилля і йти на переговори з Православною церквою України. Якраз після нещодавнього візиту Митрополита Київського Епіфанія на Фанар прозвучала знову відозва про переговори без попередніх умов.
Бо ми пам'ятаємо, що в 22-му році УПЦ, коли вони відкинули, так би мовити, світські місточки з РПЦ, але залишили канонічні, - вони в рішенні Собору, мені здається, цілих три пункти присвятили тому, чому ПЦУ така погана. Це, мабуть, не позиція для переговорів. Позиція для переговорів була б відкинути всі попередні умови, розуміти, що кінцевою метою є об'єднання в єдиній церкві, а як туди йти.
Повторюся, історія православної церкви знає безліч способів, як цього досягнути в мирі і любові. Питання, щоб це сталося. Тому не питайте, що заважає. Якраз те, що заважає, має бути відкинуто, бо є спільна мета.
А мені здається, що першим і найважливішим кроком буде усвідомлення в УПЦ МП, що іншого шляху просто нема. Ні, вони не дочекаються танків або переговорів, де Україна, принижуючись, муситиме їм все вернути. Не буде так. Ні, Вселенський Патріарх не піде на руйнування основ православної Ойкумени і видання їм "другого Томосу". Не буде будь-якого варіанту з "паралельними екзархіями" тощо. Це не за правилами.
Залишається варіант об'єднання. А в варіанті об'єднання треба говорити. От все.
Я хотів би виступити з точки зору людини, яка є прихильником УПЦ. Я запитував у вірян УПЦ проукраїнських поглядів, що для вас фактично зміниться. Є два "тейки". Основних, які є. "Це ПЦУ, я до них не піду, вони розкольники". Другий – "будемо в підвалах сидіти через те, що нас вирішили заборонити". Які можуть бути відповіді на таку критику.
Перший "тейк" залежить від того, що кажуть владики. Тому що коли владики скажуть інакше, то дуже швидко священики теж говорять інакше. І досить швидко і віряни почнуть говорити інакше.
Другий "тейк" - про "катакомби". Як говориться в відомому радянському фільмі: "ваш Пегас захоче їсти". Знаєте, з тим, до чого зараз звикло УПЦ МП... Вони не дуже виглядають церквою, готовою до катакомб. Вони про інше, мабуть, думають. Що їхні "катакомби" – це ті їхні храми, у яких вони будуть стояти. І будуть їх берегти.
Тому вони і чинили такий спротив закону про заборону діяльності РПЦ в Україні. Бо якраз там прописані механізми, як може діяти держава. Якщо вони зберігають зв'язок з Москвою, це в них все буде забрано. А, вибачте, будувати свою ідентичність, більше того, свою економічну базу на зв'язку з Московією - нереально. Мені буде цікаво, як ті, хто їх зараз підтримують, - якщо не брати Вадима Новінського і інших подібних персонажів, - наскільки вони будуть готові підтримувати церкву, яка, як ви кажете, пішла в катакомби, щоб залишитись московською. А щодо новінських - то, вибачте, це і завдання в тому числі органів безпеки відповідні засоби підтримки перекривати. Бо це вже тоді неприкрита робота на державу-агресора. І це складає цілком конкретні склади злочинів.
Насправді, мені здається, вони сподіваються, що все буде, як є. І тоді дуже буде зручно із теплих амвонів розказувати, що оце вони і "пішли в катакомби", і отак вони далі проклинають ПЦУ, яка нібито неканонічна.
Але зміна якраз у тому, що теплий амвон можна буде втратити через зв'язки з Москвою. От якщо вони розірвуть зв'язки з Москвою, - то далі всі питання справді зможуть вирішувати без державного втручання.
Але без об’єднання з ПЦУ і без зв'язків з Москвою, вони, справді, опиняються в сірій зоні. Як виходити з сірої зони? Це суто канонічне питання. Якщо для них внутрішньо нормально, що вони втратили канонічний статус, то тут буде держава безсила. Але тоді їм треба буде щось пояснювати своїм прихожанам. І тоді їм треба буде щось пояснювати власним священникам, владикам, які не зможуть поїхати, скажімо, на Афон в своєму сані і статусі, не зможуть відвідати різні православні святині за кордоном в сані і в статусі. Як громадяни зможуть, ніхто не заперечує. Але в сані і в статусі – ні. Оце зміниться.
Однак для багатьох прихожан московського патріархату ці питання не є дуже цікавими. Вони слухають, що їм розказує батюшка і діють відповідно. А оці речі, про які я говорю, вони дещо змінюють мотивацію єпископів і, відповідно, змінюють мотивацію священиків.
Стосовно критики. Є критика, що "ми не проти того, щоб заборонити російське, але ми не дуже задоволені тим, що держава взагалі влазить в питання віри".
А в чому держава влазить в питання віри?
Те, що держава зі своєї сторони має вирішувати існування якоїсь церкви чи її неіснування.
Держава не вирішує питання існування чи неіснування церкви. Я чому весь час звертаюся до того, що держава ставить питання лише про один аспект – зв'язок з Москвою.
Парламентська асамблея Ради Європи в своїй заяві чітко назвала російську церкву частиною механізму російської агресії. Парламентська асамблея ОБСЄ сказала про те, що російська церква є частиною механізму агресії. Вселенський патріарх Варфоломій неодноразово називав російську війну диявольською, а російську церкву механізмом ведення цієї війни. Частиною російської держави. По-різному дуже формулював, але в тому числі і так. Навіть Папа Римський сказав в інтерв'ю, що він до патріарха Кирила звернувся – "не будь вівтарною служкою Путіна".
Тож і міжнародні шановні організації, і духовні лідери говорять про одне. Що російська церква – це не про віру, не про релігію. Це про російську агресію. І українська держава цим законам вирішує знову і знову одне питання – зв'язку з Москвою. Розриваєте зв'язок з Москвою. Це підтверджується експертами. Далі робіть, що хочете.
Що б ви сказали у зв'язку з тим, що відбулося прихожанам УПЦ? Як би ви до них звернулися особисто?
Не бійтеся і об'єднуйтеся. Тому що ми в війні як країна, ми спільно відбиваємо нашестя чужинців. І війна не розрізняє віросповідання. Для росіян ми всі вороги. Для росіян ми всі "неправильные русские, которых нужно вернуть в лоно, предварительно убив несколько миллионов". Тому зараз допоможіть своїм отцям і владикам зробити правильний вибір. Правильний вибір на користь об'єднання українського православ'я.