Англ.: acting and preacting; нім.: Spiel und Vorspiel; ісп.: juego y juego previo;франц.: jeu et préjeu.
Термін “передгра” належить Мейєрхольдові. Актор виконує пантоміму передтим, як визначити свого персонажа й відтворити драматичну ситуацію, “навіюючи глядачеві уявлення про того персонажа, якого втілюватиме, та готуючи глядачадо сприймання поведінки, яку потім буде продемонстровано. Таким чином, глядачсприйматиме всі тонкощі заданої ситуації настільки точно, що потім уже не силкуватиметься зрозуміти сенс сцени” (Meyerhold, 1975 :129). Цю методику запозичили з японського та китайського класичного театрів, і вона була застосована у виставі “Вчитель Бубус” (1925). Для неї характерна свідомо підкреслена гра пластикою. Для “акторатрибуна” це спосіб передавання глядачам власної позиції стосовно них, [...] надання їм змоги збагнути дію, яка розгортається у них на очах саме в такий, а не інший спосіб” (Meyerhold, 1975 :122).
