Англ.: double; нім.: Doppel, Doppelgänger; ісп.: doble; франц.: double.
Літературна й філософська тема двійників невичерпна й багатоваріантна. Театртеж часто вдається до одного з варіантів, який за мистецькою природою відображення завжди вказує на актора та його персонаж, на зображуваний світ і його репрезентантів, на референтні (“імітують” або “позначають” зображуваний світ) і водночас самореферентні знаки (вказують на себе самих як на певний естетичний об’єкт).Ідеальне втілення двійників бачимо на прикладі персонажів Мольєра й Плавта з усіма непорозуміннями, які тільки можна собі уявити. Двійниками переважнобувають – братворог (“Фіваїда” Расіна, “Розбійники” Шіллера), alter ego (Мефістофель супроти Фауста), виконавець аморальних завдань (Енона супроти Федри, Дюбуа супроти Доранта у п’єсі Маріво “Фальшиві освідчення”), співучасник (Сґанарель супроти Дон Жуана), партнер або проекція “я” у діалог (Родріґо – син і коханець у п’єсі “Сід”). Персонаж (так само, як і театр) перебуває в постійному пошуку двійника, вагаючись між ідентичністю та неподібністю.Літ.: O.Rank, Dom Juan et le double, 1932; Artaud, 1938; Mauron, 1964; Ferroni,1981.
