Журналіст Джудіт Грехем розповідає про Гільду Яффе, 102-річну жінку, яка веде самостійний та активний спосіб життя.
«Майбутнє настало», — йшлося в електронному листі. Гільда Яффе, якій тоді було 88 років, повідомила дітей, що планує продати сімейний будинок у Вероні, штат Нью-Джерсі. Вона вирішила почати життя наново у квартирі з однією спальнею в районі «Пекельної кухні» на Мангеттені.
Чотирнадцять років потому Яффе, якій виповнилося 102 роки, як і раніше живе одна, всього за кілька кварталів від безумства вогнів і натовпів людей, що проносяться по Таймс-сквер.
Вона, рідкісна представниця старшого покоління, сторічна жінка, бадьора та активна, несе в кожній руці сумки з продуктами, повертаючись пішки з місцевого ринку, їздить міськими автобусами на прийом до лікарів або на денний спектакль до Метрополітен-опери.
Яффе — гарний приклад того, як літня людина живе сама по собі і чудово почувається. Вона сама прибирає в будинку, пере, розпоряджається своїми фінансами та підтримує зв'язок із далекими родичами та друзями електронною поштою, WhatsApp та Zoom. Її 78-річний син живе у Сан-Хосі, а 75-річна дочка – у Тель-Авіві.
За останній рік я розмовляла з десятками людей похилого віку для серії історій про довгожителів, які живуть на самоті. Багато хто з них страждає від проблем зі здоров'ям. Багато ізольовані та вразливі. Але чимала частина цієї зростаючої групи людей похилого віку зберігає високий рівень благополуччя.
Як можна пояснити це, особливо у випадку похилого віку?
Софія Мільман – голова відділу досліджень людського довголіття в Інституті досліджень старіння при Медичному коледжі Альберта Ейнштейна. Вона вивчає людей, відомих як «супердовгожителі», віком 95 років і старше. За її словами, секрет — у позитивному погляді на життя та високій життєстійкості, як у Яффе.
Згідно з великою кількістю досліджень на цю тему, якості, пов'язані з життєстійкістю людей похилого віку, включають оптимізм, надію, здатність адаптуватися до мінливих обставин, значущі відносини, зв'язки зі спільнотами та фізичну активність.
Яффе має всі ці якості, а також вміння домагатися поставлених цілей. «Я ніколи не думала, що доживу до 102 років. Повірте, я також дивуюсь тому, що все ще перебуваю тут, як і всі інші», — сказала вона нещодавно за обідом у китайському ресторані за два кроки від свого багатоповерхового будинку.
Прагматизм та рух
Яффе оцінює своє довголіття без зайвих сентиментів. Вона пояснює це генетичною схильністю, успіхом та прагненням «не зупинятися на досягнутому», саме в такому порядку. «Вам не доводиться працювати над цим, все відбувається само собою. Просто щодня ви встаєте і стаєте на день старшим», — пояснює вона.
Саме так Яффе ставиться до всього життя. Коли її просиш описати свою особистість, вона не замислюючись, відповідає: «прагматик». Це означає, що вона чітко розуміє, що може і чого не може, і за необхідності вносить корективи.
Вона вважає, що життя на самоті їй підходить, оскільки їй подобається бути незалежною і робити все по-своєму. "Якщо виникає проблема, я її вирішую", - зазначає Яффе.
У цьому вона схожа на інших людей похилого віку, які зуміли освоїтися зі статусом «я сам по собі» і здебільшого непогано справляються з усіма справами.
Проте Яффе, м'яко кажучи, незвичайний випадок. Згідно з останніми даними Бюро перепису населення, у Сполучених Штатах налічується лише 101 000 столітніх людей. За словами Томаса Перлза, засновника та директора New England Centenarian Study, найбільшого дослідження столітніх людей у світі, із цієї невеликої групи 15% ведуть самостійний спосіб життя, але при цьому проживають із кимось.
За словами Перлза, близько 20% столітніх людей, як і Яффе, не мають фізичних чи когнітивних розладів. Ще у 15% немає вікових захворювань, таких як артрит чи хвороби серця.
Насправді це означає, що Яффе не знає нікого, схожого на неї. Не знають і лікарі. «Мій лікар каже: «Ви єдина сторічна людина, яка ходить на прийом без помічника чи тростини. Ви не вписуєтесь у стандарти», — сміється Яффе.
У неї всього кілька захворювань: рефлюкс, аритмія, остеопороз, радикуліт і новоутворення в легені, яке то з'являється, то зникає. Вона ретельно стежить за станом здоров'я і неухильно дотримується рекомендацій лікарів.
Щодня Яффе намагається проходити 3000 кроків: якщо погода хороша, надворі, якщо погана — у приміщенні, роблячи кола коридором. Її раціон простий: хліб, сир та кава без кофеїну на сніданок, сендвіч чи яєчня на обід, курка та овочі на вечерю. Вона ніколи не курила, не вживає алкоголь і спить у середньому вісім годин щоночі.
Але що важливіше, Яффе продовжує спілкуватися з іншими людьми. Має абонементи в Метрополітен-оперу, Нью-Йоркську філармонію та клуб камерної музики. Вона бере участь в онлайн-заходах та регулярно відвідує нові виставки у чотирьох головних музеях Нью-Йорка, де має членство. Вона регулярно спілкується із сім'єю та друзями.
Яффе також є членкинею книжкового клубі при синагозі у Верхньому Вест-Сайді на Мангеттені та входить до комітету синагоги з освіти дорослих. Більше десяти років вона як волонтерка кілька разів на тиждень працює в головній філії Нью-Йоркської публічної бібліотеки на П'ятій авеню.
«Самотність — це не проблема, — каже вона. — Я маю чим зайнятися в рамках моїх можливостей».
День за днем
У вівторок вдень я йшла за Яффе, поки вона вела відвідувачів з Мексики, Англії, Пенсільванії та Нью-Джерсі експозицією «Скарби бібліотеки». Вона розповідала про такі дива, як Біблія Гутенберга середини XV століття (одна з перших книг, надрукованих у Європі за допомогою наборного шрифту), письмовий стіл Чарльза Діккенса та величезний фоліант Джона Джеймса Одюбона «Птахи Америки». Яффе говорила швидко і не користувалася записами.
Коли я поцікавилася майбутнім, Яффе відповіла, що не думає, що буде далі. Вона просто живе день за днем.
Таке ставлення часто зустрічається у більш зрілому віці. «Зосередженість на теперішньому стає більш важливим для людей похилого віку, як і насолода позитивними моментами життя», — підтверджує Лаура Карстенсен, директор-засновник Стенфордського центру довголіття, яка протягом десятиліть вивчала емоційні зміни, які супроводжували старіння.
Дослідницька група Карстенсен першою виявила, що люди похилого віку виявилися більш стійкими в емоційному плані під час пандемії коронавірусу, ніж молодь або люди середнього віку. «Люди похилого віку краще справляються з труднощами, — пояснює вона. — Почасти це пояснюється навичками та поглядами, набутими за все життя. А частково тим, що коли ми бачимо, що наше майбутнє коротше, воно здається більш передбачуваним».
Яффе, безумовно, розуміє, наскільки важливо дивитися вперед і відпускати минуле. За її словами, втратити чоловіка, Джеральда Яффе, в 2005 році після 63 років шлюбу було важко, але попрощатися з будинком і більшою частиною свого майна в Нью-Джерсі через п'ять років було просто.
«Мені вистачило всього. Ми зробили все, що хотіли. На той момент мені було 88 років, і багатьох моїх друзів вже не було в живих. Світ змінився, – згадує вона. - Я не відчувала втрати».
«Мені так цікаво жити у Нью-Йорку, – продовжує вона. — Щодня можна було щось робити. Або нічого. У будинку в Нью-Джерсі я була б сама. А тут я дивлюсь у вікно та бачу людей».
Що стосується майбутнього, то хто знає, що від нього чекати? «Я жартую, що мене прикінчить кур'єр велосипедом, який перетинає пішохідний перехід, — сміється Яффе. — Поки цього чи чогось іншого не станеться, я живу і дивуюсь. Щодня – це новий день. Я не сприймаю його як належне».
