Двадцять чотири роки
Двадцять чотири роки нагадують сльози моїх очей.
(Ховайте померлих, щоб вони не йшли в могилу через пологи.)
В утробі матері я горбився, мов кравець тих речей,
які для останньої шиють дороги.
При світлі хижого сонця, вбраний у смертне,
чуттєво гордою ходою з червоними венами,
повними грішми, як спрага водою,
я рухаюся у напрямку першоміста,
до якого особиста дотичність
моя
триватиме поки існує вічність.
(Переклад — Ігор Касьяненко)
***
Twenty Four Years
Twenty-four years remind the tears of my eyes.
(Bury the dead for fear that they walk to the grave in labour.)
In the groin of the natural doorway I crouched like a tailor
Sewing a shroud for a journey
By the light of the meat-eating sun.
Dressed to die, the sensual strut begun,
With my red veins full of money,
In the final direction of the elementary town
I advance as long as forever is.
Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші
