Засяють ліхтарі і в октагоні світла
Засяють ліхтарі і в октагоні світла
незвичного зав’яне лик святий.
І знітиться амур та озирнеться двічі
перш ніж у горній знову стати стрій.
Сформовані з пітьми та жару плоті риси
у день неправди – найчесніший день —
відкриють оку все, що тьмарила спокуса.
І зір на груди мумії впаде.
Мені казали, щоб я вірив тільки серцю,
та в серці та ж біда, що в голові.
Вмовляли жити відповідно норми пульсу.
І скніти як частішатиме він.
Але допоки дах не стане врівень з полем,
пришвидшуватиму все більше рух
я, тихий чемний пан, чиєю бородою
єгипетських божеств блукає дух.
Роки змінили світ і, мов кульбаби хмарку,
розвіяли слова – значні й малі.
Та м’яч, який я кинув, граючись у парку,
ще й досі долітає до землі.
(переклад — Ігор Касьяненко)
***
Should lanterns shine
Should lanterns shine, the holy face,
Caught in an octagon of unaccustomed light,
Would wither up, and any boy of love
Look twice before he fell from grace.
The features in their private dark
Are formed of flesh, but let the false day come
And from her lips the faded pigments fall,
The mummy cloths expose an ancient breast.
I have been told to reason by the heart,
But heart, like head, leads helplessly;
I have been told to reason by the pulse,
And, when it quickens, alter the actions’ pace
Till field and roof lie level and the same
So fast I move defying time, the quiet gentleman
Whose beard wags in Egyptian wind.
I have heard may years of telling,
And many years should see some change.
The ball I threw while playing in the park
Has not yet reached the ground.
Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші.
