Нейробіолог Ендрю Стріт розповідає про дослідження, які спростовують дані про те, що у великих містах люди почуваються самотніми та пригніченими.
Міста - це осередок можливостей. Вони наповнені людьми, які зустрічаються, ходять до ресторанів, музеїв, концертних залів, відвідують спортивні події, їздять на роботу. Багато жителів великих міст почуваються пригніченими високими швидкостями життя. А іноді ми відчуваємо «самотність у натовпі». Протягом десятиліть суперечливий досвід міського життя змушує вчених та самих городян ламати голову над питанням: чи місто — це шкідливо для психічного здоров'я?
Понад півстоліття життєва мудрість і наука відповідали це питання «так». І ця відповідь набуває все більшої важливості з розвитком глобальної урбанізації: близько двох третин населення світу проживатиме в містах до 2050 року. Великі міста, в яких зосереджено все, що відрізняє саме міське середовище, мають бути згубним місцем для психіки. Типові пояснення посилаються на такі чинники, як шум, рівень злочинності, поверхове і грубе спілкування. Таким чином стверджується, що велике місто створює сенсорне та соціальне навантаження для психологічного благополуччя, з яким його мешканцям доводиться боротися. Це пояснення, мабуть, підтверджується деякими даними про те, що в сільській місцевості рівень депресії загалом нижчий, ніж у містах. Але немає чітких даних, що це відбувається саме через зазначені вище несприятливі чинники. І немає даних досліджень, які порівнюють рівень депресії в маленьких та великих містах.
Як з'ясувалося, взаємозв'язок великих міст та психічного здоров'я набагато складніший, ніж припускають традиційні пояснення. Спільно з колегами з Університету Чикаго ми нещодавно провели дослідження, яке показало, що у великих містах рівень депресії у людей насправді набагато нижчий, ніж у жителів невеликих містечок. Ми ретельно вивчили дані про депресію, розраховані Центрами з Контролю та Профілактики захворювань, інші показники рівня депресії від Управління служб охорони психічного здоров'я та зловживання психоактивними речовинами США та додаткові дані, вираховані нами самостійно за допомогою машинних алгоритмів, з урахуванням геолокації постів у Twitter. Незважаючи на те, що для рівня оцінки депресії використовувалися різні методи — деякі з них ґрунтувалися на медичних даних, інші включали результати телефонних опитувань, і т.д. — і кожне джерело включало різні (хоча й повторювані) списки міст США, ми виявили, що результат повторюється. Зокрема, з подвоєнням кількості населення від міста до міста показники депресії знижувалися в середньому на 12 відсотків.
Те, що у великих містах рівень депресії є нижчим, мабуть, є наслідком того, як ці міста влаштовані. Докладно цей взаємозв'язок розглядає новий науковий підхід, який називається теорією міського масштабування. Ця теорія допомагає нам зрозуміти, чому всі міські жителі мають схожий досвід, і пропонує нову думку про те, як колективний досвід впливає на інновації, рівень злочинності, економічний розвиток і, нарешті, на психічне здоров'я.
Для мене шум і суєта великого міста були особливо помітні, коли я вперше виїхав із рідного Нью-Йорка до Чикаго вчитися у коледжі. Зійшовши з трапу літака, я відразу відчув більш спокійний ритм життя і невимушену розслабленість Середнього Заходу, яка, здавалося, панувала в атмосфері. Я відразу ж відчув, що сповільнююсь і звикаю до трохи більш розслабленого способу життя мегаполісу з населенням 9,6 мільйона людей (порівняно з Нью-Йорком та його 20,1 мільйонами мешканців).
Цей досвід, мабуть, був пов'язаний з тим, що я вже знав, що у великих містах темп життя набагато вищий. Теорія міського масштабування прогнозує цей факт кількісно та точно. Зокрема, в одному місті, де проживає вдвічі більше людей, ніж в іншому, темп життя буде приблизно на 12 відсотків вищим (і на стільки ж відсотків знижується рівень депресії). Що це означає на конкретному прикладі? Дослідження показують, що у великих містах люди ходять швидше, буквально. У невеликих містечках із населенням близько 10 000 чоловік, середня швидкість пішохода дорівнює 3,5 км/год, тоді як у містах із населенням близько 1 мільйона, середня швидкість ходьби становить 5,8 км/год, тобто майже біг підтюпцем.
На додаток до швидкості ходьби, за даними досліджень, у великих містах на 12 відсотків збільшується кількість винаходів, різноманітність робочих місць, кількість соціальних контактів, вибір ресторанів. Від міста до міста спостерігаються деякі відмінності, але середні показники залишаються незмінними: 12 відсотків на подвоєння чисельності населення. Ці дослідження показують, що в цілому міста сприяють більшій соціальній взаємодії (як позитивній, так і негативній), різноманітності, культурі та створенню нових ідей. Принципи розвитку сходяться до правила 12 відсотків (і деяким іншим) і, мабуть, універсальні для будь-якої культури та епохи, починаючи з 1150 року до нашої ери.
Теорія міського масштабування - це набір технік математичного моделювання, що пояснює будову міста. Це моделювання, перефразовуючи Платона, «збирає в одне ціле розрізнені особливості» життя в сучасному місті, а також пояснює та контекстуалізує щоденний досвід городянина. Один із головних висновків у тому, що фізичне планування міста будується за певними правилами. У місті існують різноманітні інфраструктурні мережі, що складаються з вулиць, ліній електропередач, шляхів метро тощо. Причому великі компоненти цих систем поділяються на більш дрібні і обслуговують потреби менших груп населення. У цьому сенсі інфраструктурні мережі міського середовища нагадують своєю будовою кровоносну систему людини з артеріями, венами і капілярами, а також візерунок крони дерева. Крім того, саме ці мережі визначають напіввипадковий характер переміщення людей у міському середовищі. І це означає, що ми можемо скористатися деякими математичними інструментами, щоб побудувати рівняння, що характеризують процеси пересування людей у містах.
З урахуванням деяких додаткових відомостей, рівняння теорії міського масштабування описують, що станеться, якщо ми порівняємо витрати та прибуток від переміщення людей, товарів та інформації через мережі міських інфраструктур. Незважаючи на складність математичних розрахунків, результати показують просте співвідношення між чисельністю населення та різноманітними показниками рівня життя у місті. Звідси й прогноз 12-відсоткового збільшення цих показників, які зачіпають як злочинність, так і поширення інновацій, при подвоєнні чисельності населення. Це результат улаштування міської інфраструктури, яка сприяє взаємодії людей, що переміщуються у її межах.
Що стосується депресії, найважливішим є розуміння, що великі міста сприяють більшій соціальній взаємодії. І так, цей фактор також підпорядковується правилу 12 відсотків. Щоб це підтвердити, розглянемо кілька теоретичних розрахунків. Якщо мешканці міста з населенням 1 мільйон осіб у середньому мають 43 соціальні контакти в його межах, то для жителів міста з населенням 10 мільйонів чоловік цей показник складе в середньому 63 соціальні контакти. Чому це важливо для рівня депресії? Вже більше десяти років ми маємо дані, що підтверджують, що ризик розвитку депресії значно залежить від кількості соціальних контактів: чим більше людей, з якими ви спілкуєтеся, тим нижчий ризик розвитку депресії. Враховуючи це, цілком зрозуміло, що ми виявили, що ризик розвитку депресії менший у містах з більшою чисельністю населення, і що це зниження рівня дотримується правила 12 відсотків.
Це спостереження серйозно впливає на наші уявлення про природу депресії. В умовах пандемії важливим є те, що у великих містах депресію можна частково розглядати як колективне екологічне явище. Звичайно, дуже важливі й індивідуальні фактори, що провокують розвиток цього захворювання у кожної окремої людини, але не менш важлива і широка соціальна мережа контактів, до якої входить ця людина. На жаль, ми досі не до кінця розуміємо точну динаміку, яка пов'язує соціальні взаємодії з депресією. Однак, наші дослідження показують, що соціальні зв'язки мають сукупний вплив: близька, підтримуюча дружба і сімейні відносини можуть бути важливішими, ніж швидкоплинне спілкування з незнайомими людьми. Але цілком імовірно, що у великих містах більше й того, й іншого (як інших видів соціальної взаємодії).
Важливо відзначити, що саме фізичне міське середовище – дороги, залізничні та автобусні лінії, тротуари та велосипедні доріжки – формує ці соціальні мережі. Особливо в масштабі цілого міста інфраструктура забезпечує доставку товарів, послуг та інформації, що підтримує ті можливості, які місто може надати своїм мешканцям. І в той же час ці мережі допомагають людям переміщатися містом, щоб отримати ці можливості, що, у свою чергу, створює більшу різноманітність та кількість соціальних взаємодій.
І в цьому сенсі вірно, що характер міста, загальний вплив його жителів панує в атмосфері та впливає на всіх, хто опиняється поряд.
Ця аналогія набуває більш конкретного сенсу щодо COVID-19, який дотримується того ж правила 12 відсотків щодо швидкості поширення у великих містах. Як і у разі інфекційних захворювань, таких як COVID-19, є вагомі підстави для частих локальних вимірювань рівня депресії. Депресивні розлади стають все більш поширеними, надзвичайно виснажливими та обходяться світовій економіці мільярдами доларів щорічно у вигляді витрат на економічному виробництві. Я вважаю, що якщо відстежувати показники депресії, то ми зможемо виявити більш ефективні способи забезпечити доступ до медичної допомоги для тих, хто її найбільше потребує.
Повторне відстеження даних на місцях допоможе краще зрозуміти інші психічні розлади. Деякі з них, наприклад, тривожність, часто поєднуються з депресією або посилюють її прояви, а також мають подібні закономірності розвитку. Інші, як наприклад, шизофренія і аутизм, можуть зустрічатися з різною частотою в містах з різною щільністю населення. Потрібні дослідження, щоб зрозуміти, чому в деяких сільських районах рівень депресії нижчий, незважаючи на те, що кількість соціальних контактів там значно менша. Можливо, у сільській місцевості більш якісна соціальна взаємодія компенсує нестачу кількості контактів, тоді як у великих містах кількість компенсує зниження якості?
Історично склалося, що у міста погана репутація щодо фізичного і психічного здоров'я. Однак процес урбанізації захопив увесь світ, а більша мережа соціальних контактів, якими міста забезпечують своїх жителів, благотворно впливає на психологічне здоров'я. Соціальна взаємодія ускладнює гальмуванні епідемій інфекційних захворювань, таких як COVID-19, але й веде, водночас, до розширення економічних можливостей, політичних та технологічних інновацій та, очевидно, до зниження рівня депресії.
