– Максиме, «Дніпро-1» у порівнянні з минулим сезоном важко впізнати. Команда провалилася у Європі та й у чемпіонаті справи йдуть також не кращим чином. Чи міг ти припустити, змінюючи футбольну прописку, на такий хід подій цього сезону?
– Я справді не міг припустити. Такі результати були несподіванкою для всіх. Неймовірно важким видався для нас старт і в УПЛ, і в єврокубках. До команди прийшло багато нових гравців. Нині й тренер змінився. Все змінюється.
Розуміли, що нам треба нарешті зібратися і пройти через шлях становлення вже оновленої команди. Ми справді намагалися в кожному матчі викладатися на максимум. Вже зрозуміли, що залишилися без ключового нападника, тож треба змінювати командну гру на краще.
– Наскільки важко у психологічному плані гравцям усвідомлювати, що їх команда – це перший в історії клуб, який в одному сезоні вилетів з відбору усіх трьох єврокубків, не пройшовши жодного раунду?
– Безперечно важко. Завжди хочеться досягати максимального результату. Озираючись на те, як ми грали, не можу виправдовувати такий хід подій банальним невезінням. Нам треба працювати та покращувати свою гру.
– Як ти для себе пояснюєш такі виступи команди?
– Особисто для мене складність була в тому, що не було часу з командою на збори. Все дуже швидко. Доводилося прямо під час таких відповідальних матчів покращувати свою гру. Я адаптувався до того, як грають хлопці у моєму новому колективі. Потрібно було знати, коли відкриватися і читати одне одного загалом. У нас не було ще такого «коннекту» всередині. Все практично тут і зараз, без можливості переграти.
– Ти вже згадав чи не головну колишню зірку “Дніпра-1” – Артема Довбика. Як ти разом з іншими одноклубниками віднеслися до його трансферу? Чи не здається тобі, що за його присутності у команді вам вдалося б досягти більшого у Європі?
– Артем мав дуже великий вплив. Ми все ще перебудовуємось, шукаємо потрібну модель гри. Ми також працюємо над тим, щоб усі гравці без винятку розкрилися. У команді будуть нові лідери та інше. За Артема всі раді. Він заслужив на це своєю роботою. Він заслужив грати у клубі такого рівня.
Взяти голи команди, він забивав близько 50 відсотків усіх м’ячів. Це приблизно, точно не скажу. Він допомагав виходити від оборони, виконував величезний масив роботи на полі. Багато чого було зав’язано на такій фігурі, як Артем.
Зазначу, що ми з багатьма у команді пройшли академію. Зараз все так складається, що частина команди – це ті люди, які були в дублі, просто академії та, власне кажучи, основній команді «Дніпра».
– А як тобі гостинність греків напередодні матчу-відповіді Ліги чемпіонів із «Панатінаїкосом»? Тебе не було у заявці на матч. Проте якої ти думки?
– Не зачепило, на щастя. Я не поїхав на гру, бо вже тоді відчував дискомфорт у коліні. Залишився в Ужгороді, там проходив реабілітацію. У мене був індивідуальний тренувальний процес. Від хлопців дізнавався про все. Вони реально дуже погано почувалися і при цьому видали непогану гру. Але все забулося дуже швидко через щільний графік.
Розслідування цього інциденту ми не обговорювали. Просто навіть не було часу цим цікавитись. Всі думки, маєте розуміти, були про наступні матчі.
– Саме у матчі кваліфікації до групового етапу Ліги Європи проти празької «Славії» ти зазнав важкого ушкодження хрестоподібної зв’язки. У який момент зрозумів, що не скоро повернешся на поле?
– Усю серйозність далеко не одразу усвідомив. Так, трохи в роботі мене непокоїло, але медпрацівники у команді намагалися це тримати під контролем. Ми докладали зусиль, аби обійтись без операції. На жаль, не вийшло, оскільки МРТ показало повний розрив хрестоподібних зв’язок та пошкодження меніска.
– Як підтримує тебе команда і на якому етапі відновлення ти сьогодні? Загалом розкажи про свій шлях до повного одужання.
У клубі мені дали змогу обрати, де я хочу прооперуватися. Довго не думав, поїхав до Німеччини. Хлопці підтримують, пишуть мені постійно. Це допомагає психологічно.
І зараз я на початковому етапі відновлення. Буквально 3 дні з моменту, як почав працювати над цим у Києві. Минуло трохи більше, аніж два тижні після операції. Щодня працюю з 10 ранку та до 15-16 години дня. Дуже легкі вправи, мінімальне навантаження м’язів.
Загалом план відновлення такий:
– 1,5 місяця в мене початкова реабілітація;
– далі місяць більше моєї індивідуальної роботи в залі. Наче те саме, але без фізіопроцедур;
– після цього знову 1,5 місяця з фізіотерапією й реабілітологом. Вже виходить 4 місяці;
– останній етап – повертаюся до розташування команди. Працюватиму з тренером з фізпідготовки, а також командним реабілітологом.
– Попри травму, ти застав ситуацію «Красніков-Кучер», яка вплинула на стан «Дніпра-1» на початку сезону. Що відбувалося всередині команди протягом усього цього часу та які настрої переважали?
– Події відбувалися, але команди ніяк вони не стосувались. Чогось особливого для себе не побачив у цьому всьому. Підхід був професійний, працювали як завжди. Ми не знали якісь деталі того, що відбувається всередині. Напруга в тренувальному процесі була скоріше через результати, ніж якісь там інтриги.
– А хто займався твоїм трансфером в “Дніпро-1” зі сторони клубу? Хто був ініціатором запрошення: Красніков, Русол чи хтось інший?
– Колегіальне рішення, наскільки я знаю. Задіяні були і Кучер, і Красніков, і Русол. Перед трансфером поспілкувався с кожним.
– Що ти взагалі можеш сказати конкретно про Кучера?
– Я – гравець, мав все, що потрібно. Чудово було побудовано тренувальний процес, була довіра з боку головного тренера до гравців. Якщо коротко, то ці люди – професіонали. Була пророблена велика робота і футболістами, і тренерами, і керівництвом, і персоналом. Команда зайняла у тому сезоні 2 місце, але боролася до останнього за чемпіонство.
– Коли стало очевидно, що Кучер піде у відставку?
– Щодо відходу Кучера не було якихось розмов усередині команди. Він просто попрощався з нами після того, як команда програла у матчі проти «Оболоні». Подякував нам за роботу, а ми йому у відповідь. На цьому все.
– Після гри з «ЛНЗ» команда повернулася до Дніпра. Як ти сам ставишся до повернення команди в Дніпро, чи є якісь побоювання та як там справи з легіонерами?
– У професійному плані повернення – це великий плюс. По-перше, для багатьох – це дім. По-друге, там гарна база, поля та стадіон. Якщо порівнювати із тими умовами, які ми мали в Ужгороді, то це небо та земля. Багато легіонерів поїхали до Дніпра. Також молоді хлопці, яких нещодавно підписали. Усе індивідуально.
Не знаю, хто придумав, що через переїзд багато гравців залишать команду. Особисто для мене повернення – це також позитив. Дніпро – мій дім. Я там живу і хочу жити далі.
– Зважаючи на твою травму, ти не застав призначення Юрія Максимова. Проте, якої ти думки про нього та якої гри від дніпрян під його керівництвом слід чекати?
– До Максимова ставлюся з повагою. Я багато відіграв в УПЛ і часто виходив боротися проти його команд. Найчастіше це було проти «Ворскли». Протистояння легкими ніколи не були, тоді вони показували гарний результат. Сподіваюся, у нас із ним також все вийде.
Є ще ігри у запасі. Достатньо часу, щоб налагодити гру та набрати очки. Впевнений, хлопці мають на меті саме це. А моя найбільша мета, звісно, успішно пройти реабілітацію і швидше повернутися на футбольне поле. Вже дуже хочеться до команди та на тренування. Але маю відновитися, щоб бути корисним для клубу.
