Ервін Шульгофф - Джазова танцювальна сюїта

Сьогодні ми пропонуємо вам послухати музику видатного чеського композитора і піаніста Ервіна Шульгоффа (1894–1942). Надзвичайно сильна та яскрава особистість, він активно працював у різних жанрах і залишив багату спадщину. 
Шульгофф закінчив Празьку консерваторію, після чого удосконалював власну майстерність у навчальних закладах Відня, Лейпцига, Берліна та  Кельна. Його техніка була, без перебільшення, феноменальною, його туше мало надзвичайно багату гаму відтінків. У грі на фортепіано він не відчував ні технічних, ні музичних труднощів
Ґрунтовно вивчивши класичну спадщину, він зосередив свою увагу переважно на сучасній музиці. Твори Ігоря Стравінського і Бели Бартока, додекафонія Арнольда Шенберга й Альбана Берга, творчість Леоша Яначека та композиторів «Шістки» — усе це складало коло інтересів допитливого музиканта. Коли з’явилась чвертьтонова система, він почав активно працювати у цій галузі та був одним з перших, хто виконував на підготовленому фортепіано твори Алоїса Хаби.Природно, що такий музикант не міг пройти повз джаз, прихильність до якого зберігав упродовж усього життя.
«Якщо хто-небудь чув джаз у справжньому складі та зі справжніми виконавцями,  — писав він,  — той знає, наскільки привабливим є ритмічний і звуковий вплив цієї музики»

Фортепіанний цикл «Suite Dansante en Jazz» (1931) написаний у найбільш плідний період його творчості – 1919–1931-ті роки – і є його останньою великою роботою у джазовому стилі. Апелюючи до праобразу старовинної танцювальної сюїти, композитор об'єднує шість крихітних мініатюр за принципом контрастного співставлення: Стомп – Страйд – Вальс – Танго – Блюз (Slow) – Фокстрот.
Цей цикл яскраво демонструє стилістичні джерела музичної мови Шульгофа. У ньому втілено ідеї, образи і прийоми, характерні для творчості композитора в цілому. Автор широко використовує можливості контрапункту – поліфонія пластів, елементи підголоскової і контрастної поліфонії, що перегукуються з африканською технікою респонсорного співу.
Композитор зміщує акцент у сприйнятті джазової музики, її естетичної вартості – від суто розважального виду мистецтва до більш високоінтелектуального, але менш масового, такимчином випереджаючи появу експериментальних джазових течій.