Відмова оплакувати смерть у вогні дитини в Лондоні
Ніколи до створення думкою людства
пташиного звіра та квітки пітьма,
яка джерелом є надії та горя,
не гріла в мовчанні розбитого люстра
зникаюче світло і тиша сама
виплескується з непокірного моря,
і я маю знову вступити у коло
Сіону з краплинок намиста води,
ввійти в синагогу зерна у початку
й дозволити тіні молитися кволо
і сіяти сльози в долині біди,
щоб сходили вруна зажури на згадку
про велич пекучої смерті дитини.
Я плем’я її не позбавлю життя,
хоча і смертельно важка його правда,
і гнівати горню не буду пучину
затримками дихання від почуття,
яких вимагає надгробна тирада.
В оточенні мешканців давніх могил
і довгих приятелів, юна й невинна
дочка твоя, Лондон, лежить у відразу
до часу одягнена й темряву жил
та вен її матері. Темза невпинна.
У смерті немає наступного разу.
(Переклад — Ігор Касьяненко)
A Refusal to Mourn the Death, by Fire, of a Child in London
Never until the mankind making
Bird beast and flower
Fathering and all humbling darkness
Tells with silence the last light breaking
And the still hour
Is come of the sea tumbling in harness
And I must enter again the round
Zion of the water bead
And the synagogue of the ear of corn
Shall I let pray the shadow of a sound
Or sow my salt seed
In the least valley of sackcloth to mourn
The majesty and burning of the child’s death.
I shall not murder
The mankind of her going with a grave truth
Nor blaspheme down the stations of the breath
With any further
Elegy of innocence and youth.
Deep with the first dead lies London’s daughter,
Robed in the long friends,
The grains beyond age, the dark veins of her mother,
Secret by the unmourning water
Of the riding Thames.
After the first death, there is no other.
Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші
